Запобігання та протидія дискримінації

Набув чинності Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року № 5207-VI (далі – Закон), який визначає організаційно правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини і громадянина. Закон визначає дискримінацію як рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї щодо особи чи групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина.    

 Формами дискримінації можуть бути пряма або непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації або утиск. Непрямою дискримінацією визнаються рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками. Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, щодо яких застосовуються позитивні дії, а саме спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, коли такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
          Дія цього Закону поширюється на такі сфери суспільних відносин: громадсько-політична діяльність, державна служба та служба в органах місцевого самоврядування, правосуддя, трудові відносини, охорона здоров’я, освіта, соціальний захист, житлові відносини, доступ до товарів і послуг та інші сфери суспільних відносин. У процесі нормотворення з метою виявлення норм, що містять ознаки дискримінації, передбачається обов’язкове проведення антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів, зокрема законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Провідний спеціаліст Люботинського

 міського управління юстиції   

Ю. Редько