Проведення в Україні адміністративної реформи, що передбачає та­кож вдосконалення системи державної служби, не принесе бажаного по­зитивного результату, якщо не будуть запроваджені нові підходи до право­вого регулювання поведінки державних службовців.

Як відомо, у чинному Законі України «Про державну службу» (далі – чинний Закон) поведінці державних службовців присвячено окрему статтю: «Стаття 5. Етика поведінки державного службовця», згідно з якою дер­жавний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов’яз­ки; шанобливо ставитись до громадян, керівників і співробітників, дотри­муватися високої культури спілкування; не допускати дій та вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Зрозуміло, що посилення вимог до поведінки державних службовців повинно здійснюватися одночасно як з боку держави – засобами права, так і з боку суспільства – засобами моралі. На нашу думку, успішне роз­в’язання зазначених проблем можливе шляхом встановлення певних, ви­важених, зрозумілих і, головне, прийнятних для сучасного українського суспільства морально-етичних вимог до допустимих проявів поведінки дер­жавних службовців та їх законодавчого закріплення. Складність практич­ної реалізації цього завдання полягає, насамперед, у виробленні тих пра­вил поведінки державних службовців (далі – службовців), що є дійсно загальновизнаними, а також у розв’язанні проблеми співвідношення юри­дичних норм і морально-етичних приписів.

Нині вимоги до поведінки існують, але вони розпорошені по різних, переважно підзаконних, актах. Гадаємо, що потрібно зосередити всі вимо­ги до поведінки державних службовців в одному законодавчому акті коди­фікованого типу. Це дасть змогу, по-перше, згрупувати вимоги в конкрет­них нормах у взаємозв’язку та залежно від ступеня їх суспільної небезпе­ки; по-друге, встановити певне співвідношення між моральною відпові­дальністю й відповідальністю правовою за порушення чітко визначених правил поведінки; по-третє, вдосконалити юридичну відповідальність за порушення або недотримання правил поведінки службовцями шляхом законодавчого встановлення як загальних (для всього корпусу службовців), так і спеціальних вимог (для особливої категорії службовців – посадових осіб).

Доречно нагадати, що українськими ученими й практиками за дору­ченням Міністерства юстиції України було розроблено робочий варіант проекту Кодексу основних правил поведінки державного службовця (далі – Кодекс поведінки). Цей проект є результатом творчого осмислення про­блем поведінки у сфері органів державного управління і пропонує певний варіант її розв’язання. Поки що ці пропозиції не знайшли свого законо­давчого втілення. Разом з тим, його основні концептуальні положення та нормативні конструкції залишаються, на наш погляд, актуальними і мо­жуть бути використані в подальшій законопроектній роботі. Тим більше, що зазначений законопроект здобув позитивну оцінку закордонних екс­пертів.

Оскільки в одному правовому акті, навіть кодифікованого типу, об’єк­тивно неможливо регламентувати всю багатоманітність аспектів поведінки службовців державної служби, у проекті Кодексу поведінки вміщено лише основні вимоги до поведінки державних службовців як осіб, на котрих повною мірою поширюється дія чинного Закону України «Про державну службу». Хоча існує і такий погляд, що в майбутньому він (Закон «Про державну службу») мав би поширюватися й на інших осіб, віднесених до сфери державної служби у широкому розумінні.

Провідний спеціаліст

Люботинського міського

управління юстиції

Харківської області                                                                           В.М. Губська