ПАМ’ЯТАЄМО НАШИХ ГЕРОЇВ

          В Люботинському парку Бойової слави, біля пам’ятника загиблим воїнам в роки Другої світової війни ,29 серпня в день визволення міста Люботина від фашистських загарбників, відбувся мітинг.

Відкриваючи мітинг Люботинський міський голова Леонід Іванович  Лазуренко звертаючись до гостей , друзів, жителів міста на разі сказав: -Зовсім недавно ми відзначили 71- перемоги над фашистськими загарбниками, а сьогодні  ми св’яткуємо      73- річницю визволення нашого міста. В Другій світовій війні загинуло  мільйони людей, в тому числі тисячі Люботинців, тих що захищали нашу Батьківщину, наше місто.

На протязі усіх років мирного життя ми знали багатьох захисників міста. Їх приклад  глибоко вкарбувався в нашій пам’яті, нашому житті. Сьогодні в ці нелегкі дні, коли  на сході України іде війна ми бачимо і відчуваємо настільки це не легко нашій Державі і нашому народові. Сподіваємося що з часами в нашій країні настане мир. Леонід Іванович  привітав усіх присутніх на мітингу зі звільненням нашого міста від німецьких загарбників.

Виступаючі:Почесний громадянин міста Люботина , начальник регіональної філії  Південної залізниці Микола Григорович Уманець , голова Люботинської  міської ветеранської організації  України, Сергій Іванович Котихін .Почесний громадянин м.Люботин,майстер спорту по важкій атлетиці , поет Олександр Георгійович Кібальник в своїх промовах говорили про те що з кожним разом  коли ми проходимо  на мітинги  до пам’ятника  Слави помічаємо що ряди ветеранів війни стає все рідше і рідше.То ж давайте  берегти тих що залишилися  ще живими,надавати їм належну увагу і допомогу.

В наших пам’яті і серцях  залишаться ці герої , що віддали своє життя при звільненні нашо міста і нашої країни.

Голова Люботинської організації ветеранів України, Котихін Сергій Іванович  ,висловив подяку за підтримку наших ветеранів голові Люботинської міської ради Л.І.Лазуренку,  начальнику  філії південної залізниці М.Г Уманцю, народному депутату України Кацубі В.М. за їх допомогу.

З великою скорботою і вдячністю схиляємо голови  перед мужністю тих кого навічно забрала війна.

Вшановується пам’ять загиблих в роки Другої світової війни-Хвилиною мовчання , та покладаннями квітів на могилу героїв.

Квіти покладаються: від міського голови Л.І.Лазуренко і міської ради ,начальника регіональної філії Південної залізниці М.Г.Уманця, Народного депутата України В.М.Кацуби, міської ветеранської організації  України, Союзу ветеранів АТО,Ветеранів Афганців, Чорнобильців, відділів освіти і культури, політичних партій і інших закладів та жителів міста.

Всі ми хочемо щоб людство зрозуміло уроки Другої світової війни , а на нашій землі панував мир  і спокій.

                        Микола Пархоменко- керівник прес-центру РОВ м.Люботин

НЕПОКОРЕНА  ЛЮБОТИНКА

         Катерина Ілївна Кущенко ,народилася  в місті Люботині 1 грудня 1926 року.

Нелегка доля дісталася 15-ти річній дівчині, яка щойно закінчила 7 класів. В окупованому фашистськими загарбниками місті солдати і поліцаї хапали молодь грузили їх в ешелони  й відправляли на каторжні роботи до Німеччини. На сльози й прохання батьків відпустити арештованих не звертали уваги. Катерині разом з земляками в Німецькому концтаборі довелося витримати знущання фашистських нелюдів. Світовий день доводилося непосильно працювати за межами табору, а на ніч заганяли в концтабір обнесений колючим дротом.

Не дивлячись на те що приходилося виконувати тяжкі роботи харчування було з різних відходів,що призвело  до того що люди  були такими виснаженими та худими, що їхні кістки  і ребра були обтягнуті шкірою. Люди були доведені до відчаю. Катерина в концтаборі допомагала  пораненим полоненим нашим бійцям за що за часту  попадала в тюрму, терпіла побої. Ось шрам на правій руці-показує Катерина Ілївна , це «подарунок» від німецького спостерігача, який прикладом потрощив руку,за те що не в спромозі була везти візок вщент заповненого будівельним матеріалом. Така « пам’ять» збереглася  у жінки до досягнення 90-річного віку.

Після визволення 1945 року ,нашими військами з концтабору,працювала при військовій частині перекладачем. Шкільні знання німецької мови і перебування в концтаборі знадобилися в подальшому житті.

В військовій частині познайомилася з хлопцем родом з Казахстану, там же й одружилися. Після демобілізації він запропонував поїхати до нього на батьківщину для постійного місця проживання. Прожили вони там 4-ри роки.

Та любов до  рідного міста Люботина,до рідних, друзів зробила своє. Учасник  бойових дій Катерина Ілївна Кущенко повертається додому.

26  років відпрацювала при службі «швидкої допомоги».

Та недовго прийшлося жити з коханим чоловіком. Всього 10 років. Військова контузія дала про себе знати-він пішов із життя.

Донька і син , троє правнуків пишаються Катериною Ілївною, зичать їй доброго здоров’я і всяких гараздів.

Люботинська міська ветеранська організація завжди намагається допомогти людям такого віку.

26 вересня 2016 року голова міської ветеранської організації Котихін С.і. та керівник прес-центру Пархоменко М.Д. в знак незалежності 25- річчя України вручили подарунок Катерині Ільївні від народного депутата України Кацуби В.М.

                  Миколо Пархоменко- керівник прес-центру

                 РОВ м. Люботин

Богатирський  турнір

         23 серпня в затишному куточку на березі річки Сіверський Донець міста Чугуєва було проведено богатирський турнір з важкої атлетики на призи міського голови м.Чугуєва  Галини Миколаївни Мінаєвої.  

       Організаторами цього дійства був місцевий клуб «Скіф». Брали участь у змаганнях спортсмени з різних районів та міст Харківщини- всього 10 чоловік. Самими активними були спортсмени міста Люботина.Саме вони грали першу скрипку в цьому богатирському багатоборстві.

      Переможцем серед відомих силачів став наш земляк, майстер спорту  з важкої атлетики  Олександр Кибальник- молодший, друге місце за золочівським спортсменом Едуардом Оганесян , третє почесне за люботинцем  майстром спорту з пацерміфтингу Анатолієм Марковчин.

      Тренер Люботинських спортсменів, ветеран праці, майстер спорту з важкої атлетики,Почесний громадянин м.Люботин  Олександр Георгійович Кибальник

залишився задоволеним виступом наших богатирів. Побажав їм доброго здоров′я і подальших успіхів.

                                   Микола Пархоменко – керівник прес-центру РОВ м.Люботин

Невичерпний потенціал

    Ветеранська організація м.Люботина в серпні відзначила 80- річний ювілей керівнику прес-центру, журналісту Пархоменко Миколі Дмитровичу.За багаторічну ,добросовісну,плідну працю та відповідальність,творче ставлення до своєї професії,за невичерпний потенціал,енергію, поважають та шанують його люди в нашому місті.А тому Люботинський міський голова Лазуренко Леонід Іванович, який з великою повагою ,розумінням, чуйністю відноситься до людей  поважного віку, допоміг ювіляру  в проведенні творчої зустрічі.Голова ветеранської організації Котихін Сергій Іванович брав активну участь в організації та проведенні ювілею,вручив вітальний лист ювіляру. Цікаву розповідь про іменинника  та концертну програмою підготував відділ культури.Завідуюча  Люботинським краєзнавчим музеєм Каракаптан Любов Миколаївна  оформила чудовий фото-стенд про життєвий та творчий шлях журналіста. На ювілей прийшло багато поважних , шановних гостей,друзів, колег, члени сім’ї Миколи Дмитровича.Урочисто лист подяки було вручено ювілярові редактором обласної газети «Слово ветерана» Чумаковим Миколою Івановичем. Слова привітання  та грамоту від міського голови  Лазуренка  Леоніда Івановича вручила  заступник міського голови Кравченко Наталія Володимирівна. Прибули на творчу зустріч і колеги по роботі з редакції газети  « Трибуна трудящих» де ветеран праці працював 25 років. Щиросердечні слова вітання  промовив позаштатний кореспондент  цього видання ,заслужений працівник фізичної культури і спорту України Приз Микола Якович , який подякував ювіляру  за співпрацю та вручив грамоту від Харківської районної державної адміністрації та районної ради. За самовіддану працю, активну участь у ветеранському русі та з нагоди 80-ти річчя з дня народження Харківська обласна Організація ветеранів України ювіляру вручила Подяку.Зворушливі слова  про журналіста говорив завідуючий міським відділом освіти Стрілець Валерій Васильович, радник міського голови Куденко Лідія Василівна щиро вітала  Миколу Дмитровича від партії « Солідарність» ,з повагою та щирістю говорила слова привітання ювіляру Іволгіна Валентина Олексіївна , голова ветеранської організації Південної залізниці, Журавель  Володимир Якович, від  ветеранської організації селища Коротич щиро вітав свого друга ювіляра з 80 – ти річчям, викладач Харківського ліцею залізничного транспорту Баглай Володимир Іванович, подарував свою книгу « Підготовка майбутніх залізничників  в закладах професійної освіти» в якій розміщено матеріал про залізничне училище № 3, в якому в 1952-54 роках навчався Пархоменко В.Д.. Давня дружба пов’язує журналіста і члена спілки письменників України Кибальника Олексанра Георгійовича, то він написав віршоване вітання, в якому висловив свою людську повагу до іменинника. А члени прес-центру ветеранської організації Кучерява Л.М. написала поетичні вірші вітання, та виконала з ювіляром пісню « Ми підем де трави похилі». Особливо емоційною і цікавою програма –поздоровлення жіночого ансамблю «Мрія» .Щирі ,зворушливі слова говорили учасниці ансамблю Єременко Олена, Тузко Ольга, Шлома Надія та інші. Миколо Дмитрович, майже зі сльозами на очах, у вишиваній сорочці, вийшов до ансамблю і заспівав пісню «Два кольори», тим самим здивував гостей, бо мало хто знав , що він має приємний голос і чудово співає. Проникливі , чуйні слова вітання для свого батька підготував син Володимир. Він дякував йому за те, що був вимогливим,люблячим батьком і виховав любов до праці. Потім звучали веселі тости, пісні. Доброго здоров’я ,та щасливих років життя бажали гості ювіляру. В свою чергу Миколо Дмитрович щиро подякував присутнім за їх допомогу і за чудове проведений творчий вечір.

                                      Лідія Кучерява – член пресцентру,голова первинної

                                      ветеранської організації селища Караван.

Ветерани вдячні за екскурсію

Люботинська міська ветеранська організація України звернулася до міського голови Лазуренка Леоніда Івановича з проханням подарувати їм екскурсію на Сорочинську ярмарку до Дня Незалежності України.

В Сорочинцях побувало 45 веитеранів, які з цікавістю знайомилися з роботою ярмарку. Подивилися на український колорит, оглянули вироби майстрів, виступи художніх колективів з усієї України. Ветерани подивилися  на відкриття Сорочинського ярмарку, придбали там цікаві речі та вироби майстрів.

Всі ветерани безмежно вдячні Леоніду Івановичу за організацію цієї чудової подорожі.

Люботинська міська рада ветеранів.

13 серпня 2016 р. пішов із життя ветеран ІІ Світової війни

Проненко Микола Миколайович.

Народився він 3 червня 1927 р. в селянській сім’ї. Микола Миколайович пройшов довгий і нелегкий життєвий шлях. Свою трудову діяльність розпочав на залізниці. Потім на заводі. Подальша багаторічна робота на Люботинському хлібзаводі, де користувався великою  повагою керівництва як фахівець своєї справи.

Він був гарним сім’янином: виростив сина та доньку.

Через все своє життя Микола Миколайович проніс любов до музики і народної пісні. Грав на музичних інструментах, зібравши велику їх колекцію.

Світла пам’ять про Миколу Миколайовича назавжди залишиться в наших серцях.

Рада ветеранів висловлює співчуття рідним та близьким.

15 серпня свій 80–річний ювілей відзначає Почесний громадянин міста Люботин, член Національної спілки журналістів, керівник прес-центру ветеранської організації м. Люботин Микола Дмитрович Пархоменко, який чверть віку присвятив фотожурналістиці.

Жодна презентація не обходилася без його фоторобіт: змістовних, ліричних. Друкуються вони і на сторінках „Слобідського краю”.

Біля цих світлин  проводять заняття з краєзнавства вчителі місцевих шкіл. Адже чимало фоторобіт Миколи Пархоменка вже стали історією: деяких краєвидів у такому вигляді, як їх вихопило око майстра, вже немає на землі.

Більшу частину життя Микола Пархоменко прожив у Люботині. Тож на багатьох його фотографіях саме Люботин та люботинці. І це вже не просто фотографії, а фотокартини, а подекуди, й фотодокументи.

У 16 років він вступив до залізничного училища. Після училища отримав направлення на станцію Дьома, що загубилася в лісах, неподалік Уфи. Працював у суворому краю, такому не схожому на Україну. Коли ж на залізниці почалася технічна революція, Микола Пархоменко завербувався на цілину.

Звідти, із зернорадгоспу „Матраєвський”, призвали його до армії.

Безкрая цілина змінилася морськими одеськими пейзажами. Хоча служив не на флоті, а у військово-повітряних силах. Два рази навіть брав участь у військовому параді. В армії набув кілька спеціальностей, зокрема шофера, електромеханіка.

Армійська професія згодилася й на цивільній службі, коли одружився й переїхав до Люботина, де став працювати електриком Будинку відпочинку „Медик”. 

Робота в закладі давала натхнення на хобі – аматорської фотографії. З фотоапаратом не розлучався з дитинства. Перші знімки робив німецьким трофейним фотоапаратом, перші фотоплівки зберігає донині. А після армії придбав уже вітчизняну „Смену”.

Фотографував односельців, рідне село Очеретувате. Світлини, зроблені аматором і відіслані в семенівську райгазету Полтавщини, привернули увагу фахівців, які порадили займатися цим серйозно.

Згодом Микола здобув першу премію серед непрофесіоналів. Його направили на курси сількорів у Полтаву.

Потім закінчив Московський університет образотворчого мистецтва.

Сьогодні Микола Пархоменко – професіонал своєї справи, фотоісторик рідного краю, який має свій власний творчий почерк.

Виставка люботинця проходила і в Харківському художньому музеї.

Брав Микола Дмитрович активну участь у художньому оформленні літературного альманаху К. Маковійського „Пролісок”, збірок О .Євтушенка „Край-дивограй”, Т. Безрукової „Буди – фаянсова столиця України”, В. Стрільця „Люботин. Історико-краєзнавчий нарис”, книги „Перлина землі Слобожанської”.

Побачило світ видання М. Пархоменка „Слобожанський край очима митця”, у якому знайшли місце найкращі фотороботи журналіста і яке здобуло чимало прихильників серед дітей і дорослих, не байдужих до краси рідної землі.

Шановному землякові бажаємо міцного здоров’я, мирного неба та активного довголіття!

   Совет ветеранов города Люботин сердечно поздравляет ветеранов, которые родились в августе месяце. Желает долгих лет жизни, благополучия, крепкого здоровья, мирного неба, активной жизненной позиции.

06.08.1939 - Загоруйко Галина Ивановна

15.08.1936 - Пархоменко Николай Дмитриевич

22.08.1944 - Самсонова Людмила Васильевна

28.08.1949 - Захаренко Валентин Федорович

30.08.1955 - Свичкарь Любовь Ивановна

Совет ветеранов

Майстер своєї справи 

                                                            «О человеке судят не по тому, что он

о себе думает или говорит, а по делам его»

(Н. Чернышевский)

 Микола Дмитрович Пархоменко народився 15 серпня 1936 року в с. Очеретувате Семенівського району на Полтавщині. Мабуть тому, що зростав він серед чудодійної природи Полтавщини, красивих пейзажів, квітучих садів, луків, безмежних родючих полів, і має таке м’яке, чуйне серце, добру і відкриту душу до людей. Це і вплинуло на вибір майбутньої професії, до якої так довго йшов. У 1976 році закінчив Московський заочний університет образотворчого мистецтва по спеціальності кіномистецтво, кваліфікація фотожурналіст. Журналістську роботу розпочав у 1984 році в Харківській районній газеті «Трибуна трудящих», на посаді редактора відділу фотоілюстрацій. Красу у звичайному треба вміти бачити. А це завдання не із легких. Цей дар Бог дає далеко не всім. Тільки тим, хто по-справжньому закоханий у життя. У таких не очі дивляться, а душа. Саме до таких людей і відноситься Микола Дмитрович. За 25 років трудової діяльності у засобах масової інформації, редакції газет: «Трибуна  трудящих», «Слово ветерана», «Южна магістраль», «Люботинський вісник», було опубліковано понад 6 тисяч фоторобіт, проведено 20 персональних фотовиставок «Люблю тебе, краю мій рідний». Микола Пархоменко – своєрідний митець своєї справи, це шанована особистість, ім’я якого увійшло до скарбниці Харківської фотожурналістики. Це літописець Люботина, Харківського району та Слобожанщини. Жоден культмасовий захід чи важлива подія, свята, урочистості не проходили, щоб він не подав матеріал до друку.

  У своїх книгах «Слобожанський край очима митця» і «Кришталевий об’єктив Миколи Пархоменка» автор зробив підсумки своєї творчої багаторічної праці. Він завжди відповідальний, зосереджений, привітний, має активну життєву позицію. У нього багато друзів, його цінують і люблять товариші, колеги по роботі. З великим бажанням брав участь у оформленні збірки поета О. Євтушенка «Край – дивограй». Художньо прикрасив літературний альманах «Пролісок» поета К. Маковійського, книгу Т. Безрукавої «Буди – фаянсова столиця України», книгу В. Стрільця «Історико-краєзнавчий нарис», доклав багато зусиль до оформлення книги М. Приза, Ю. Грота, О. Жикол «Спортивна доблесть передмістя», помістив свої фотоетюди до книги «Перлина землі Слобожанської» до 80-річчя Харківського району.

  Григір Тютюнник писав: «Не має загадки таланту… Є вічна загадка любові». Саме з любов’ю до своєї країни, рідної мови, пісні, простої людини-трудівника, до своєї професії, в нього нескінченна жага творити. За високий професіоналізм у 2004 році Микола Пархоменко нагороджений Почесною грамотою Національної спілки журналістів України та грамотою Харківської райдержадміністрації. У 1986 році за багаторічну добросовісну працю має медаль «Ветеран праці». У 2012 році присвоєно звання «Почесний громадянин міста Люботина».

  Жодна презентація Харківського району не обходилась без робіт Миколи Пархоменка. Він – дипломант обласних фотовиставок, у 1986-1987р.р. – переможець обласного конкурсу журналістів «Часопис – 99».

  З особливою повагою Микола Дмитрович відноситься до ветеранів війни, охоче записує, друкує їхні розповіді про події на фронтах Другої Світової війни. Мав дружні стосунки з Іваном Тимофійовичем Черняком, М.А. Рубаном, М. Зайцем, з ветеранами Харківського району та з іншими визначними людьми.

Нелегкою була доля журналіста – митця. Крутими дорогами водило його життя. Зазнала сім’я багато страждань. Батько пішов на війну і у 1943 році, при форсуванні Дніпра, загинув. Відступаючи, фашисти спалили їхню хату і всі забудови. Вдовою лишилася мати з вдома дітьми. Не шкодувала ні сил, ні здоров’я, щоб виховати, виростити дітей порядними людьми.

  Після закінчення семирічної школи Микола пішов вчитися в Харківське училище залізничників №3. За направленням поїхав працювати слюсарем по ремонту паровозів на станцію Дьома, неподалік Уфи. Та юність кликала на подвиги, і він за комсомольською путівкою поїхав на цілинні землі Башкирії. У 1956 році – нагороджений медаллю «За освоєння цілинних, перелогових земель».

  У 1957 році – призваний в армію. Повернувся додому, одружився з Раїсою Іванівною, дівчиною, з якою дружив ще в шкільні роки. За 56 років сімейного життя виховали двох дітей – сина і доньку, мають чотирьох онуків і двох правнуків. Та час – штука невмолима, йдуть роки. Вийшовши на пенсію, Микола Дмитрович займає активну життєву позицію. Багато років він член ради ветеранської організації Люботина, очолює прес-центр. Працює в творчій групі, яка займається патріотичним вихованням молоді. Не розлучається з «кришталевим об’єктивом», завжди в роботі, бо він майстер своєї справи і за 55 років загального трудового стажу зробив значущий внесок в історію Слобожанщини. Тож пишайтесь, полтавчани, своїм земляком! Гордіться батьком діти, шануйте і бережіть діда онуки та правнику!

   Микола Дмитрович вдячний долі, яка на його життєвому шляху звела зі знаменитими журналістами редакції газети «Трибуна трудящих»: Анатолієм Гур, Заслуженим журналістом України Валерієм Леміщенко, Миколою Солонцевим, Іваном Черняком, Василем Чигирином, Анатолієм Хохловим, Ольгою Жикол.

Ювіляр вдячний колективу редакції газет: «Слово ветерана», «Южная магистраль», «Люботинський вісник», з якими в гарних стосунках протягом багатьох років.

  Щиро вдячний за допомогу в його творчості головам Харківської райдержадміністрації і райради, голові Люботинської міської ради Леоніду Івановичу Лазуренку, начальнику відділу освіти Люботинської міської ради Валерію Васильовичу Стрільцю, директору Люботинського краєзнавчого музею Любові Миколаївні Каракаптан, Люботинській міській ветеранській організації.

  Не забув він і творчу групу митців, куди входять поети Олександр Євтушенко, Кость Маковійський, Олександр Кибальник, Лідія Кучерява, які проводять зустрічі зі школярами, знайомлять їх зі своєю творчістю, виховуючи у дітей любов до свого краю.

  Та найбільша дружба протягом 64 років зберігається між Миколою Пархоменко і його вірним другом – знаменитим художником Харківщини Миколою Івановичем Бєлоусовим.

  Люботинський міський голова Л.І. Лазуренко, друзі, знайомі та ветеранська організація Люботина щиро вітають Миколу Дмитровича зі славним 80-річчям! Бажають міцного здоров’я, спокійних, щасливих років життя та творчої наснаги, щоб іще багато років дарував людям радість.

Лідія Кучерява – член прес-центру

Люботинської ветеранської організації,

ветеран педагогічної праці

Віталій Нестерович Кузьменко народився 3 липня 1926 року в місті Люботин. До початку Другої Світової війни встигає закінчити 7 класів і в 1943 році був призваний до лав Червоної Армії в місто Харків до 147 запасного полку. Згодом направляють молодих солдатів в місто Кулібаки на навчання військової справи при кулеметному батальйоні.

Віталій Кузьменко успішно навчався в школі і тут успішно освоював військову техніку. Старанність солдата запримітив капітан, який колись був учителем в його школі і запропонував навчати молодих призовників військової справи. Після закінчення підготовки молодий сержант отримав направлення в маршову роту і в грудні 1944 року попадає на фронт.

На початку січня 1945 року неподалік від столиці Польщі під містом Варка відбулося його перше бойове хрещення. З боями було взято це місто і подальший шлях проліг до столиці Німеччини Берлін. Вже на підступах наші бійці відчули, що німці встигли стягнути велику кількість озброєння, замаскуватися. Кулеметний вогонь не давав можливості піднятися в атаку, тут загинуло багато наших бійців. Пораненого у ногу автоматника Віталія Кузьменка було доставлено в госпіталь. Трьох місячне лікування дало належні результати. Там же довелось зустріти День Перемоги.

Та на цьому служба не закінчувалась, його направляють в десятий танковий корпус в місто Бунцслау, де довелося бути ще 2 роки.

Після закінчення служби в Німеччині Віталій їде на Кавказ в місто Нальчик, закінчує там школу робітничої молоді, поступає в інститут іноземних мов.

Отримавши вищу освіту, повертається в рідне для нього місто Люботин. Колектив Люботинської ЗОШ №5 з великим задоволенням приймає його в свої ряди. Там протягом багатьох років старший лейтенант пропрацював учителем німецької мови.

Груди 90-річного ювіляра прикрашають медалі: «За звільнення Варшави», «За перемогу над Німеччиною», 15 ювілейних нагород. В мирні роки отримав орден «За заслуги».

В цьому році нашого героя спіткало велике лихо, відмовили в ходьбі ноги, і він переміщається при допомозі інвалідного візка.

В день народження ювіляра до нього прибув голова Люботинської ветеранської організації Котихін Сергій Іванович, який вручив привітання, квіти і подарунки від міського голови Лазуренка Леоніда Івановича та ветеранської організації.

Микола Пархоменко - керівник прес-центру

Люботинської ветеранської організації.

На свято в Сковородинівку.

Завдяки турботі Народного депутата України Володимира Михайловича Кацуби 2 липня 2016 року була здійснена безкоштовна автобусна поїздка для ветеранів Люботинської міської ветеранської організації до обласного комунального закладу «Національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди» в село Сковородинівка Золочвіського району. Ветерани щиро вдячні організаторм поїздки Олександру Сергійовичу Нечипоренку і Ларисі Василівні Гільовій.

З великою увагою ветерани в музеї, де останні роки проживав Г.С. Сковорода, прослухали розповідь екскурсовода Ганни Ярміш – колишнього заступника директора «Національного літературно-меморіального музею Г.С. Сковороди» з наукової праці, про життєвий шлях і творчу діяльність філософа-поета, українського просвітителя Г.С. Сковороди.

В сільському парку ветерани побували біля криниці, звідки Г.С. Сковорода пив воду, дуба, під яким він відпочивав та відвідали його могилу.

Побували на етничному  обласному фестивалі фольклорних колективів, відвідали виставку-ярмарку майстрів народної творчості та подивились на парад вишиванок.

Яскраво проходили весільні обряди, в їх дійстві брала участь і представниця Люботинської ветеранської організації Лариса Гончарові, яка разом з іншими жіночками готувала весільний караван.

А почесними гостями були: директор Департаменту Харківської обласної державної адміністрації культури і туризму О.А. Яцина, заступник голови Золочівської райдержадміністрації І.В. Шмідько, виконуюча обов’язки начальника управління інфраструктури та туризму Полтавської облдержадміністрації Л.М. Оніщук, директор «Національного літературно-меморіального музею Г.С. Сковороди» Н.І. Мицай. В своїх виступах почесні гості висловлювали щире захоплення і велику вдячність організаторам цього чудового дійства. Дивлячись на їхню працю, вкладену належну майстерність, відчуваєш, що виконавці всіх фольклорних дійств та обрадів працювали, як єдиний налагоджений механізм. Також чудово було проведено регіональний фестиваль пісень обрядового фольклору «Сьогодні Івана, а завтра Купала». Ще раз велика подяка тим, хто потурбувався про ветеранів, подарував їм життєву енергію, побажав тепла та добра. Миру нам усім!

Микола Пархоменко – керівник прес-центру

Люботинської міської ветеранської організації

   Совет ветеранов города Люботин сердечно поздравляет ветеранов, которые родились в июле месяце. Желает юбилярам долгих лет жизни, благополучия, крепкого здоровья, мирного неба, активной жизненной позиции.

с 80 – летием: Семенченко Александра Васильевича

с 75 – летием: Ростопова Станислава Григорьевича и Козенка Александра Николаевича

с 65 – летием: Полукарову Валентину Дмитриевну

с 60 - летием: Яцина Н. В. 

Совет ветеранов

Совет ветеранов города Люботин сердечно поздравляет ветеранов, которые родились в июне месяце. Желает юбилярам долгих лет жизни, благополучия, крепкого здоровья, мирного неба, активной жизненной позиции.

с 95 – летием: Билоус М. Д.

с 90 – летием: Остапенко М. И.

с 85 – летием: Минько А. П.

с 75 – летием: Яловая Н.З., Чернышенко В. И. 

с 70 – летием:Приходько Г. К.

с 60 - летием: Яцина Н. В. 

Совет ветеранов

 «Запоминайте нас, пока мы есть!»

Євдокія Хомічна Мотуз народилася 14 лютого 1919року в селі Рубанівка, Валківського району, Харківської області в селянській сім′ї. Після закінчення 7 класів Валківської школи поступає в м.Харкові на курси прискореного навчання телеграфістів,телефоністів. Закінчивши учбовий заклад працює в Валківськім відділенні зв′язку до самого початку Другої світової війни.

 Цього 1941 року Євдокія ,отримавши повістку від обласного військомату, направляється в Охтирку, Сумської області на двомісячне навчання в умовах наближених до бойових. Вже закінчуючи навчання, під час ночної тривоги,  воєним ешелоном разом з іншими частинами потрапляє  на Ленінградський фронт у складі 646-го лінійного батальйону зв′язку 54-ї армії.

 Саме вражаючим було бачити як у передмісті горять селянські хати,а в лісах і болотах ,виснажених кровопролитними боями ,наших бійців.

Дівчина була  спостережливою і замітила, що не так в даній обстановці потрібні зв′язківці, як медичні працівники, оскільки  багато бійців було поранено, обморожено лютими зимовими морозами.

Прислухаючись до порад  медичних працівників, які були завжди поруч в любій обстановці, Євдокія уважно придивлялася до їх нелегкої праці,навчалася їх досвіду роботи в бойовій обстановці. З часом ці навички знадобилися.  Перед зв’язківцями було поставлено  нелегке завдання – налагодити телефонний зв′язок з іншими частинами. Необхідно було прочистити  вузький коридор  лісу з тим, щоб поставити дерев′яні стовпи, натягнути дріт для зв′язку.По закінченню роботи вирішили вийти на галявину відпочити. Та відпочивати не вдалося. Ворог відкрив шалений артилерійський вогонь по об′єктах зв′язку,стовпи було повалено,порвано провода. Із-за лісу вискочило два фашистських літака, відкрили із кулеметів вогонь. Один із бійців, що був поруч з Євдокією Мотуз , поранений опустився на землю. Стервятники, зробивши розворот, знову розпочали обстріл зв′язківців. Ризикуючи   життям,  дівчина своїм тілом закрила пораненого бійця, занесла в безпечне місце.З поля бою відважною медсестрою було винесено чимало бійців, які вдячні їй за порятунок .Є.Х.Мотуз брала активну участь в прориві блокади Ленінграду в районі Ладожського  озера. В окремій роті зв′язку 4-го Українського фронту вона прослужила  телефоністкою до самого Дня Перемоги, який радісно зустріла в Празі.

 В 1945році , прибувши додому, була запрошена в Валківське відділення  зв′язку  телеграфісткою, де пропрацювала  з 1945 по 1974рік. Багато років була там наставником молоді, виховувала прекрасних телеграфісток. Нелегка доля дісталась Євдокії Мотуз. Ніколи не забудеться голодомор 1932-1933 років,Друга Світова війна,  голод 1946-1947рр., відбудова зруйнованого господарства. Відступаючі фашистські палачі дощента спалили їхню хату і всі забудови біля неї.

Декілька років тому мужня фронтовичка переїхала ближче до  рідні для постійного місця проживання в місто Люботин. Є.Х.Мотуз нагороджена медалями «За відвагу», « За бойові заслуги», орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, багатьма ювілейними нагородами.

Люботинська міська ветеранська організація  постійно відвідує найповажнішу за віком фронтовичку, зичить їй міцного здоров′я, благополуччя, мирного неба.

Микола Пархоменко – керівник прес-центру СОВ м.Люботина.

    Совет ветеранов города Люботин сердечно поздравляет ветеранов, которые родились в мае месяце. Желает юбилярам долгих лет жизни, благополучия, крепкого здоровья, мирного неба, активной жизненной позиции.

с 90 – летием: Симонько Анну Ивановну

с 85 – летием: Безверха Евгения Никифоровича

с 80 – летием: Лысянского Ивана Ивановича,  Эткало Леонида Денисовича, Дворник Нину Фёдоровну

       с 75 – летием:Черкашина Александра Васильевича, Саранчу Анну Антоновну, Киндякова Леонида Степановича

Совет ветеранов

З повагою до ветеранів

9 Травня керівництво Південної залізниці організувало чудову екскурсію своїх ветеранів до міста Люботина.

В призначений час паровоз з пасажирським вагоном доставив гостей до місця призначення. Дорогих гостей хлібом-сіллю, квітами зустрічали керівництво міста і люботинські ветерани. Під супровід образцового духового оркестру Південної залізниці ветерани направляються на мітинг в парк Слави.

Відкриваючи мітинг, присвячений Дню пам’яті, примирення та Дню Перемоги люботинський міський голова Лазуренко Леонід Іванович щиро і сердечно привітав люботинців і гостей нашого міста з цією знаменною подією. Зазначив, що завдяки нашому народу, нашим дідам і прадідам вдалося отримати нелегку перемогу над ненависним фашизмом.

Відзначаючи 71 річницю Перемоги наше покоління безмежно вдячне визволителям і тим, що віддали своє життя, захищаючи нас, наші міста і села. Ми вдячні тим людям, ветеранам, які на протязі багатьох років приймали активну участь у відбудові всього зруйнованого.

Від колективу Південної залізниці начальник регіональної філії Уманець Микола Григорович щиро дякував ветеранів за їх героїзм і мужність, побажав всім міцного здоров’я, добра, сімейного благополуччя, щоб завжди над нами було голубе небо і ніколи не було війни.

Від 30-ти тисячного колективу ветеранів Південної залізниці привітала усіх ветеранів голова ветеранської організації Південної залізниці Іволгіна Валентина Олексіївна: - Ми сьогодні вдячні керівництву залізниці за те, що подарило ветеранам цю чудову поїздку з тим, щоб разом ветеранська організація Південної залізниці  та люботинська міська зустріли знаковий День великої Перемоги. Я хочу особисто подякувати наших ветеранів за все, що вони зробили і ми відчуваємо цю красу життя. Ми з вами зобов’язані захищати і берегти пам’ять про правду війни, героїзм і мужність наших воїнів і передавати їх від покоління до покоління.

Від імені люботинської міської ветеранської організації  слово взяв її голова Котихін Сергій Іванович, який щиро дякував за матеріальну і моральну підтримку ветеранів: народного депутата України Кацубу Володимира Михайловича, начальника регіональної філії Південної залізниці Уманця Миколу Григоровича, голову люботинської міської ради Лазуренка Леоніда Івановича.

Бережімо і шануймо ветеранів, які стали свідками страшних подій, молодими йшли на смертний бій. Під ногами все горіло і гуло, вони вижили усім смертям на зло.

Почесний громадянин Кібальник Олександр Георгійович присвятив свій вірш тим далеким рокам.

Сучасна ситуація в Україні змушує нас повернутися до далекого героїчного минулого нашої країни. Адже саме там були закладені всі ті позитивні риси, які допомагають нашому народу піднятися у боротьбі за свою незалежність. Продовжують славні військові звитяги дідів і прадідів наші українські солдати, героїчно відстоюють мир і свободу.

Ансамбль «Однополчани» харківського Будинку офіцерів виконали військові пісні.

Склонімося сьогодні маршалам і рядовим, які цінною свого життя врятували нас від фашистської навали. Склонімося пам’ятникам і могилам, устелимо їх квітами, схилимо низько голови перед світлою пам’яттю тих, хто не повернувся з війни, не доживши до Дня Перемоги.

Вшановується пам’ять загиблих у роки Другої світової війни – хвилиною мовчання.

До пам’ятника загиблих воїнів покладаються гірлянда, квіти від
Уманця М. Г., Кацуби В. М., Лазуренка Л. І., від підприємств, учбових закладів, ветеранських організацій, політичних партій, жителів міста.

Ветеранів пригощали польовою солдатською кашею.

З великою концертною програмою виступили дитячі колективи та ветерани сцени.

Микола Пархоменко – керівник прес-центра

люботинської міської ветеранської організації

                              В. П. Котыхиной – 65!

З повагою до ліквідаторів

На пероні Люботинського  залізничного вокзалу  відбувся мітинг присвячений 30-річчю Чорнобильської  аварії. Південна залізниця в знак пам΄яті  про цю страшну трагедію випускає в світ електропотяг під назвою «Чорнобилець».

Відкриваючи мітинг, Люботинський міський голова Лазуренко Леонід Іванович сказав:

-26 квітня цього року ми відзначаємо 30-у річницю Чорнобильської аварії,яка породила екологічну катастрофу. Завдяки мужності наших людей вдалося зупинити і не дати розповсюдитись радіації і на інші країни.Ми бачимо перед собою красивий електропотяг  «Чорнобилець». На прохання  ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС розпорядженням начальника регіональної філії Південної  залізниці Миколи Григоровича  Уманця  цей потяг було відремонтовано і доведено  до такого стану ,як ми його бачимо. Від Люботинської громади і себе особисто хочу подякувати всіх ліквідаторів на ЧАС і побажати міцного  здоров΄я,благополуччя і всього найкращого. А залізничникам велика подяка за їх працю від мешканців міста.Начальник  регіональної філії Південної  залізниці Миколи Григорович  Уманець в свою чергу побажав  ліквідаторам здоров΄я,добра і благополуччя і щоб завжди вас зберігав ангел – охоронець і Божа благодать.

В цей нелегкий час залізничники приклали чимало зусиль ,щоб люди пишалися тим,що цей потяг носить ім΄я «Чорнобилець» і берегли славу про тих,кого  сьогодні нема поруч з нами.

Потяг «Чорнобилець» буде працювати на Люботинському напрямку.

Голова Люботинської організації Союз Чорнобиль України Глущенко Микола Володимирович

в своїй промові відзначив:

-На протязі ХХ століття жодна аварія не мала  таких   глобальних наслідків як на ЧАС

Вже загинуло понад 60 % ліквідаторів,які приймали  участь в ліквідації в перші роки.

Підірвано здоров΄я сотні тисяч людей ,забруднено міліони гектарів землі,в водосховищах осіло десятки міліонів тон радіоактивного мулу,демографічна ситуація в Україні  на даний час в критичному  стані.

Микола Володимирович висловив щиру подяку М.Г.Уманцю,працівникам Південної залізниці,які завжди підтримували ліквідаторів аварії,з великим співчуттям відносились до їх потреб.

Настала урочиста мить,коли електропотяг «Чорнобилець» готовий вирушити по сталевих магістралях Південної залізниці. Тож побажаємо йому щасливої дороги і нехай він нагадує людям про страшну катастрофу ХХ століття.

Всіх присутніх запрошено до меморіалу Слави, де було продовжено мітинг-реквієм ,присвячений

Міжнародному дню пам΄яті Чорнобиля.

З промовою виступили: Люботинський  міський  голова Л.І.Лазуренко,начальник регіональної філії

Південної залізниці М.Г.Уманець,голова Люботинської організації Союз Чорнобиль М.В.Глущенко,

Зворушливим був виступ члена Люботинської   організації Союз – Чорнобиль   Семенової Валентини Миколаївни: «Чорнобиль немає минулого часу,його трагедія продовжується ще й сьогодні,та нікуди не подінеться й завтра. Розтягнута в часі трагедія загострює безліч невідкладних проблем. Чому ж ти, рідна державо, стаєш мачухою для тих,хто не шкодував свого життя і здоров΄я,став захисником і постраждав.

Прислухайся,країно, як б΄ють у серце дзвони,хворіють ліквідатори,також страждають їхні  діти.

На початку про ліквідаторів,евакуйованих та переселенців держава ніби дбала,була створена низка законів,які захищали чорнобильців соціально. З кожним роком  збільшується кількість тих,хто вже ніколи не зможе розповісти свою історію. Це потрібно тим,хто вийшов живим із пекла,це потрібно нащадкам.

Нехай вічно горять свічки пам΄яті, застереження, щоб ніколи,ніде не повторилося таке лихо. Б΄ють у серце тривожно дзвони,прислухайтесь до тих дзвонів,люди!»

За активну громадську позицію,значний особистий внесок в забезпеченні діяльності Люботинської

організації «Союз  Чорнобиль України» та з нагоди 30-ї річниці Чорнобильської катастрофи  грамотою виконавчого комітету Люботинської  міської ради міський голова  Л.І.Лазуренко нагородив Старченка Олександра Анатолійовича та подяками – Загорулько Тетяну Михайлівну і

Кольцова Василя Івановича.

Цього дня наша велика вдячність і земний уклін всім тим,хто ризикуючи своїм  здоров΄ям і життям  брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАС. В цей знаковий день для Люботинської міської організації « Союз Чорнобиль України» з΄явився  прапор.

В урочистій обстановці від усієї громади міський голова Л.І.Лазуренко  вручив його голові організації «Союз Чорнобиль України» М.В.Глущенко і шановним ліквідаторам. Тепер цей прапор завжди буде супроводжувати  їх в міських заходах,які будуть відбуватися.

Вщановується пам΄ять тих,хто загинув у наслідок Чорнобильської катастрофи хвилиною мовчання та покладанням квітів .

  Микола Пархоменко – керівник прес-центру

Люботинської ветеранської організації

Пісня – це мелодії молитва

                                                                                      Пісня – це гармонія душі.

         Основні риси української народної пісні – це мелодійність, чуйність щирість, довершеність, життєлюбність.

        В нашу народну пісню перелито могутню, щедру душу українського народу.

        Поставивши собі за мету поширювати і пропагувати серед молоді, учнів, українську народну пісню, фольклорний ансамбль «Мрія» вже 5 років проводить виступи в  школах, дитячих садках, різних установах міста.

       12 квітня 2016 року, заступник директора з виховної роботи Шульженко Вікторія Олексіївна, педагог-організатор Глущенко Ірина Сергіївна та вчитель музики та співу Мозгова Лариса Миколаївна Люботинської загальноосвітньої школи №4 організували виступ ансамблю «Мрія». В програмі підготовлені пісні різних жанрів: патріотичні, козацькі, ліричні, жартівливі, обрядові.

       Звучало українське поетичне слово та гуморески П. Глазового, які дуже сподобалися учням. Особливе враження на дітей справили твори патріотичного змісту.

«Коли набираються стяги епохи ,

Нового вітру і висоти.

Україну змінити хоч трохи

Повинен і ти».

           Потім звучала пісня В.Симоненка «Лебеді материнства», «Хлопці запорожці», «Розлягалися тумани».

           Емоційно сприймали діти жартівливі, обрядові пісні: «Горіла сосна» , «Як пішла я заміж», «Парова машина», «Ішов козак потайком». На кінець свята виконали всі учасники пісню «Розпрягайте хлопці коней».

          Тож заспіваймо разом!

Кучерява Л.М.-

Художній керівник ансамблю «Мрія»

Член комісії по роботі з молоддю  Люботинської

Ветеранської організацї.

   Совет Люботинской ветеранской организации и председатели первичных ветеранских организаций сердечно и искренне поздравляют своих ветеранов труда, которые родились в апреле с почтенными, славными юбилеями:

с 85 – летием:

Санжаровскую Веру Ивановну

Власенко Лидию Ивановну

Буцкую Веру Михайловну

с 75 – летием:

Шупляк Ивана Тимофеевича

Стукалову Валентину Михайловну

с 70 – летием:

Горбунову Веру Ивановну

Желаем нашим дорогим юбилярам крепкого здоровья, семейного счастья, благополучия, долгих лет,

активной жизненной позиции,

мирного неба.

Совет ветеранов

Зацікавлений захищати інтереси громади

У залі Люботинської міської ради відбулася зустріч міського голови Леоніда Івановича Лазуренка з представниками ветеранської міської організації. Багато виступів, пропозицій, запитань посприяють в подальшому покращенню життєвого рівня його жителів.

Лише три місяці я працюю міським головою - сказав Леонід Іванович, а тому є бажання розповісти вам про наші плани які дадуть можливість покращитись у розвитку нашого міста. Хочу почути ваше враження, чи правильно я розпочав цю нелегку діяльність.

Насамперед повідомляю вам про те, що в місті намічаються здвиги на краще. Планується будівництво нової, сучасної очисної споруди. Фінансування якої буде проводитись, якщо ми виграємо проект, 50% з обласного бюджету, 45% з місцевого і 5% за рахунок громади. В проект включимо заміну опалювальних котлів в міських закладах.

Виконавчий комітет і сесія міської ради підтримали хороший почин. Із-за високих цін на природній газ вирішено відмовитись від такої дороговизни і перейти на альтернативні види опалення.

Підраховано, що замість мільйонів коштів доведеться платити 500-600 тисяч, що значно дешевше.

В подальшому своїми людьми будемо проводити ремонт доріг, заказано вже техніку, зроблено передплату.

За короткий період своєї діяльності Леонід Іванович уже поде кілька разів побував у голови Харківської державної адміністрації Ігоря Райніна, начальника Південної залізниці Миколи Уманця, які ідуть нам на зустріч і сприяють у тому, щоб місто мало належний стан.

Я особливо зацікавлений захищати інтереси громади, тому запросив і запропонував наші проекти депутатів міської ради з якими будемо рухатись до намічених цілей.

Прикладається чимало зусиль для освітлення нашого міста, виділено кошти з міського бюджету, закуповуються фонарі.

На мій погляд місто нормалізується. Ми ідемо правильним напрямком вибравши головну лінію, пам’ятаємо куди рухаємося. В більшості випадків думаю, що в нас буде позитив.

Будемо працювати з чистого аркуша папера, щоб не накоплювати борги попередників.

Я проти того, що людей лишати роботи, а тому говорю всім: - Давайте поступати так, щоб наші зусилля були направлені тільки на покращення життєвого рівня громади і розквіту нашого міста.

Декілька запитань було задано дитиною війни, ветераном праці Ніною Олександрівною Боровицькою. – подивіться на наш майдан, що біля Універмага. Обідно, що депутати міської і Верховної ради обіцяли перед виборами зробити місто Люботин цвітучим садом, а на майдані бути водяним фонтанам і другим зручностям для відпочинку жителів. Побачили? Ні! Зате бачимо глибокі ями розбиті автотранспортом, інші негаразди.

Багато претензій при цій зустрічі було до газового господарства Люботина.

Приводився такий спостережливий приклад.

На вхід природного газу в Мерефу установлено газовий лічильник, що дає можливість орієнтуватись на використання газу.

Так, а чому ж в Люботині газовий лічильник відсутній?

Зараз багато поступає претензій від жителів міста, що додзвонитись до газового господарства, а розраховуватись потрібно своєчасно. Тому іде приписка газовою службою більше ніж на показнику лічильника.

Леонід Іванович всім запропонував платити за газ тільки по показнику лічильника.

Неодноразово міський голова запрошував керівника газового господарства, який докладав обстановку, що склалася. Зокрема повідомив про те, що 62 контролери, які щомісяця обходили закріплені за ними вулиці, фіксували показники лічильника. Вище стоячими органами було дано розпорядження звільнити з роботи, а тим самим запропонували колективні центри. До чого це призвело – що ми самі неспромозі розібратись. І повірте мені, що люди які працюють в газовому господарстві вини не мають.

Надійшло звернення від жителів селища Караван з проханням допомогти в відкритті в районі Совишиної гори продуктовий кіоск, який на протязі 10 років не працює. Господар ссилається на те, що кіоск збитковий. Там проживають люди похилого віку з 67 дворів.

Просьба людей така, щоб кіоск відкривали хоча б на 3-4 години, щоби купити хліб і необхідні продукти харчування. 

Голова первинної ветеранської організації лікар-педіатр Анастасія Іванівна Коробська, яка з 1956 року працювала в свій час в лікарні для залізничників підтримала пропозицію Леоніда Івановича в тому, що для Люботина з такою кількістю населення утримувати дві поліклініки і лікарні не потрібно. Явно пріоритет тут має і свою специфіку медичний заклад залізничників. Там тільки провести необхідні ремонтні роботи та укріпити відділення хорошими надійними кадрами – і все буде гаразд.

З запитаннями ветерани звертаються відносно Люботинського лісного господарства. Їх цікавило куди ідуть грошики від реалізації дров які там заготовляють.

Ветерани просили звернути увагу на четвертий ставок, який колись був масовим відпочинком не тільки жителів нашого міста, а і харків’ян, які особливо на вихідні сім’ями виїздили до цього затишного куточка відпочити.

Леонід Іванович розповів непросту ситуацію, що склалася.

20 років тому «удачно» були віддані 4, 5, 6 та інші ставки орендаторам. Мною уже дано доручення начальнику земельного відділу провірити всі землі, які закріплені за дитячими закладами, школами, їх документальне оформлення, а то може так вийти, що і та земля не наша.

В 1993 році коли люботин став містом обласного підпорядкування, а раніше ми відносились до Харківського району, за містом було закріплено 10170 гектар землі, на сьогодні залишилося лише 3 тисячі гектар.

Зачасту прихожу на роботу, а мені вже докладують: Ми робимо генеральний план на землю.

Запитую: - На скільки тисяч гектар ви його робите? На наші 3 тисячі гектар, що були за містом.

Не так ви робите, нам потрібний один план на землю із тими землями які закріплені за містом до 1993 року.

Так що шановні нам потрібно ще поборотися за землі  які поруч з нашими ставками.

З проханням звернулися ветерани до міського голови коли буде розглядатись питання по медицині, не забудьте пожалуй ста включити, щоб в місті було пологове відділення.

В Люботині вже багато років нема пологового відділення і куди тільки направляють приймати роди, в Валки, Харків, інші міста.

Леонід Іванович відповів: - Як тільки у нас буде зроблено єдиний медицинський комплекс тоді і буде можливість відкрити це відділення. Голова Люботинської ветеранської організації Сергій Котихін від імені ветеранів і себе особисто сказав: - Ваші напрямки правильні, а тому ми ветерани підтримуємо ваші плани і пропозиції.

Жителі славетного міста Люботина вже не одне десятиліття чекають коли назріє питання узгоди про повернення кінотетра «Маяк» двадцятип’ятитисячному місту Люботин.

На зустрічі було також підняте питання – поновити місцеве радіомовлення.

Леонід Іванович пообіцяв що він і його колектив попрацюють разом в усіх напрямках і запитах які були оприлюднені на цьому зібранні і приділять належну увагу.

Микола Пархоменко –

Керівник прес-центра РОВ м. Люботин

Фотоальбом. Ветераны-фронтовики Харьковщины.

«Запоминайте нас, пока мы есть!»

Олексій Семенович Теличко

    

Народився 16 березня 1926 року в місті Охтирка Сумської області.  До початку Другої світової війни

Олексій навчався в ремісничому училищі міста Шостка. Окрім основних предметів старанно  вивчав військову справу. Там же був нагороджений знаком «Ворошилівський стрілок», що знадобилося у подальшому житті. В Охтирку приїхав, коли батька забирали на фронт. Як і годиться провів його до Чугуєва. Повернувся до училища, а його вже евакуювали. Знову повернувся додому. Матері прийшла рознарядка на риття окопів. Та сил у п’ятнадцятирічного хлопця було більше, а тому вирішили,що поїде він за Мерчиком копати протитанкові рови.

Рили три місяці. Спати доводилось у скирді. Олексій Семенович добре пам’ятає  як під Покрову

Вночі підмерзло, а вдень підтануло-була велика грязюка. Десь о 14 годині хтось нагорі кричить: «Німці». Під′їхали  на танках: «Русь вилазь!» Нас нараховувалось близько 20 тисяч. Примусили все покинути,вишикували нас по 6 чоловік і погнали через поля до Полтави. До Нового року прийшлося жити в таборі, спати в сараях на соломі. Сюди щоденно приводили полонених і німці, вишикувавши їх, давали команду:

-Командир,політрук,комісар, сюда – крок уперед!

Хто виходив,а хто залишався в строю. Тоді німець давав нову команду:

_Головна убор снять!- добре знав,що на початку війни содат стригли наголо,а командири з чупринами ходили. За чуприни їх із строю і витягали .Усіх, хто вийшов,на місті стріляли. Решту залишали в таборі. Згодом полонених почали відпускати. Так Олексій знову опинився на волі.

Ще двічі гітлерівці робили спроби розпорядитись його долею-хотіли вивезти до Німеччини.

Не з′являвся на виклики,а потім вирішив одружитися тому що жонатих не чіпали. Довелося подружжю ще раз розписуватися уже в 1947 році,бо реєстрацію при німцях було визнано недійсною.

В 1943 році (Олексію вже було 17 років) він був призваний в армію. В військовій частині освоїв курси саперів. В сімнадцятій Гатчинській штурмовій інженерно – проривній бригаді разом із штрафниками кидали їх на передову. Доводилось рвати загородження,робити  проходи на мінних полях .

Звичайно,  було страшно.Та молодих страх ще не проймає,бо здається, що життя вічне. Одного разу командир вирішив перевірити умілість «Ворошилівського стрілка».Дає О.Теличку наган, підкидає вгору шапку, та коли вона долетіла до землі Олексій встигає зробити в ній 5 дирок. В армії ще довго називали його «пацан» - аж до першої нагороди знаком «Відмінний мінер».

Нагорода дісталася за один з проривів, коли вони з друзями знешкодили понад 300 мін.

Про бої за Дніпро ,Коршунь Шевченківський Олексій Семенович  в спромозі розповідати годинами та варто зупинитись на форсуванні Одера під Кюстеном. Потрібно було виявити вогневі точки і сили ворога,що укріпився на другому березі ріки.

Форсування на складних човнах було призначено на ранок..В човен сіло дванадцять чоловік. Попереду – кулеметник,шість чоловік на веслах.

Спочатку через димову завісу німці не побачили переправи. Згодом вони звернули увагу на сплеск води і відкрили шалений вогонь. А куди сховаєшся? Всі кваплять: «Швидше гребіть!» І тут почувся свист снаряду. Останнє, що побачив Олексій,як снаряд торкнувся води між двома човнами і від цього утворилася воронка.

Опритомнів у медсанбаті. Лежав весь мокрий у спідньому. Поруч медичні працівники старалися привести до тями його друга Васю. Як з′ясувалося, їхня переправа захлибнулася. Неушкоджені човни повернулися назад, а їхній, напівзатоплений, потягло вниз за течією. Та пощастило: внизу стояла радянська частина. Зачепили вони човен моторкою і притягли до берега. А в ньому один солдат на ящиках лежить, а в іншого тільки голова над водою. Обидва непритомні. Вилили воду з човна-побачили решту: всі  мертві. Став човен братською могилою для 10 солдат.Олексія Теличко  врятувало те,що він зачепився автоматом за борт.Інакше б він оглушений і контужений ,потонув би у тій могилі. Пізніше вони з Василем  впізнали ще кількох солдат,а троє так і залишилися невідомими. Та військова частина, що їх врятувала належала до 3-го  Білоруського фронту. Тільки через два тижні їм довелося  повернутися до своєї 17-ї штурмової,а там кажуть, швидше пишіть листи- бо сім′ям вже похоронки відіслали.

Ще багато було віх на шляху солдата. Дійшов до Берліну, брав  Брандербурзькі ворота,палац Вільгельма.

Коли в окопах лежали,Олексій якось спитав: «За що ми тут помираємо?» А однополчанин відповів: «За те, щоб діти краще жили…»

Часто Олексій Семенович повторює слова майора,який їх учив:

«Ви  радянські воїни, маєте бути гуманими. Німець на нашій землі коїв лихо, а ви  не повинні   тим же відповідати»

Скінчилася війна, а служба продовжувалася до 1950року. Загалом, майже 8 років.

Уже в мирні роки Олексій Семенович багато віддав праці на залізниці- робітником,бригадиром,майстром, машиністом пересувних електростанцій. Опісля два роки працював виконробом у Люботинській міській раді. Вісім років очолював профком.

На святкуванні значних дат в Люботині можна побачити Олексія Семеновича, а на його грудях  нагороди за ратну і мирну працю Це ордени Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалі «За бойові заслуги»,»За взяття Берліна», «За перемогу над Німнччиною» та сучасні ювілейні.

Люботинська міська рада, ветеранська організація щиро вітають нашого земляка зі знаменною датою в його житті- 90-річчям від дня народження. Бажають славному ювіляру щастя, здоров′я, мирного неба,добра,активного довголіття.

Микола Пархоменко – керівник прес-центра

Люботинської ветеранської організації

Ларисе Петровной Гончаровой – 65!

   Лариса Петровна родилась 19 марта 1951 года в Карело-Финской АССР. С 1957 года проживает в городе Люботин. Совет ветеранов Украины г. Люботина избрал Ларису Петровну на должность ответственного секретаря.

   Ветеранская организация поздравляет Ларису Петровну с юбилеем. Желает ей здоровья, внимания близких, семейного благополучия, чистого мирного неба.

Вічне слово Кобзаря.

  В історії назавжди залишилися імена ,які з гордістю вимовляє,пам’ятає і шанує людство. До них належить ім′я  великого  українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Весь свій великий талант він присвятив служінню народові.

  26 лютого в Люботинській міській центральній бібліотеці відбувся міський дитячий конкурс читців «Вічне слово Кобзаря». Учасниками конкурсу були школярі Люботинських  шкіл,гуртківці музичної школи та  будинку дитячої творчості. Організаторами свята були Люботинський міський відділ культури та будинок культури м.Люботина. Потрібно було понад дві години, щоб дати можливість виступити 24 його учасникам. Під час перерви учасники конкурсу були запрошені до Люботинського міського краєзнавчого музею,де директор музею Каракаптан Любов Миколаївна чудово провела екскурсію за темою «Видатні жінки Люботина».

Великої похвали заслужили склад журі: голова журі- заслужений діяч культури України,член Національної  спілки письменників,поет Бойко Віктор Степанович,почесний громадянин міста Люботин, переможець обласного конкурсу читців «Вічне слово Кобзаря», поет Кібальник Олександр  Георгійович,переможець обласного конкурсу читців «Вічне слово Кобзаря  Зінченко Наталія Степанівна,  призер обласного конкурсу «Вічне слово Кобзаря»( 2 місце в номінації «Автор») ,директор краєзнавчого музею Каракаптан Любов Миколаївна та бібліотекар  Центральної дитячої бібліотеки Субота Ніна Володимирівна. Всім учасникам конкурсу були вручені Подяки. Голова журі Віктор Степанович з радістю сказав; «Такого свята, яке було проведено в Люботині я давно не бачив. Читці виконували  твори так, як неспромозі були б виконати письменники. А тому я заздрю тим слухачам і тим  вихователям, які готували цих дітей.  Незалежно від того ,які вірші вибирали, як ставились до Шевченка, в м ене було таке враження, що вони були прочитані вустами Тараса за його життя. Я здивувався, наскільки багато було талановито прочитаних творів Шевченка. Скажу відверто,нам невистачило дипломів,оскільки був такий рівень,що половина виконавців заслуговували на лауреатське звання. Ми радіємо і пишаємося тим, що в Люботині є прекрасна школа читців.»

  В.Бойко подарував  свої книги Юлії Тимченко і Ірині Галенді, які вразили його природністю і своїм читанням, а також вручив дипломи конкурсантам: за ІІІ місце – Анастасії Буцькій та Віктору Поваліхіну,за ІІ місце – Ірині Галенді та Юлії Тимченко та перше – Анастасії Слюсар та Артему Ряшину. Свято було прекрасним. Віктор Степанович побажав усім плідних буднів та щоб подібні свята були частішими. Олександр Кібальник прочитав свого вірша ,присвяченого другій річниці майдану «Ода майдану». 

       Микола  Пархоменко – керівник прес -  центру  

Люботинської ветеранської організації