М.О.Никифорову 75!

  Микола Олексійович народився 15 серпня 1942 року в селі Зачепилівка, Зачепилівського району Харківської області в селянській сім’ї.

   Після закінчення школи працював наборщиком в редакції  газети «Перемога» Зачепилівського району. В 1961 році був призваний у лави Радянської Армії, служив в радіотехнічних військах в НімеччиніПісля служби  8 років працював фрезерувальником  на Харківськім заводі  «Самохідних шасі» .

   В Люботині проживає з 1964 року . На заводі ім.. Малишева пропрацював 40 років машиністом тепловозу. Ветеран праці . Понад рік є головою первинної ветеранської організації м. Люботина.

   Рада організації ветеранів Люботинської міської організації вітає зі святом ювіляра. Бажає йому щастя,міцного здоров’я, довгих років життя, миру і добра.

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів, які святкують ювілеї у серпні 2017 року.  

      Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення. 

Чекардіна Алла Павлівна – 85 

Гонтарь Ніна Тимофіївна – 75

Нікіфоров Микола Олексійович – 75

Шевченко Ольга Григорівна – 70

  Ветерани Люботинської міської ветеранської організації і прихожани Старо-Миколаївського храму щиро вдячні Люботинському міському голові Леоніду Івановичу Лазуренку за фінансування і виділення комфортабельного автобусу для екскурсії в міста Ізюм і Чугуїв. 19 липня 55 ветеранів міста побували в кафедральному соборі Пісчанської ікони Божої Матері м. Ізюм, а також в Чугуївському художньо – меморіальному музеї І. Ю. Рєпіна. З великим задоволенням присутні побували на святому і дивному місті біля лікувального джерела, забезпечили себе лікувальною, питтєвою водою, в кабінах обливалися святою водою. З великою насолодою, отримавши прекрасне від побаченого ветерани задоволені екскурсією поверталися до рідного міста Люботина. Ветерани і прихожани міста щиро дякували Л. І. Лазуренку за турботу про людей поважного віку, а також бажали йому доброго здоров’я, подальших успіхів в нелегкій праці і завжди бути в тісних зв’язках з ветеранами.

Сергій Котихін – голова Люботинської міської ветеранської організації

  Згідно з домовленістю в тренажерній  залі по пауерліфтінгу міста Люботина відбулася зустріч з заслуженим майстром спорту з цього виду, багаторазовим  чемпіоном України, Європи і Світу , володарем  Кубка Євразії, багаторазовим рекордсменом України ,Європи і Світу, тренером Міжнародної категорії Віктором Васильовичем Бабенко  і попросити розповісти про його досягнення і колектива яким він керує. На що він льб'язно погодився на інтерв'ю.

  Народився я 6 вересня 1963 року в м. Люботині. Коли виповнилося 6 років  самостійно пішов і записався в секцію по футболу до знаменитого тренера Володимира Ілліча Захаренка.

Після декількох років футбольної карьєри  був запрошений заслуженим майстром спорта по важкій атлетиці Олександром Георгійовичем Кібальником до своєї команди. Я вдячний йому, що привив любов до цього виду спорта . З 1976 по 1986 роки в своїй ваговій категорії  виступати  доводилось на помостах багатьох міст, мав гарні результати. Та всеж мене приваблював такий вид  спорту як "Силове троєбор'є", нинішня назва «Пауерліфтінг", який розвиває неаби яку силу і витривалість.

У Харкові я потрапив до тренера Анатолія Івановича Гиренка, який був засновником і першопрохідником цього виду спорта. Досконально вивчивши  цей вид спорту переходжу до професіонального тренера Юрія Львовича Пономаренка, розпочалися виступи в обласних турнірах , чемпіонатах України. Мене включили  до складу збірної України. Виступаючи в Австрії , у складі збірної, я виграв кубок Миру по Пауерліфтінгу. Мене було запрошено в Росію , місто Ростов на чемпіонат Миру  де мною було встановлено 14 Світових рекордів. На сьогодні мною підготовлено 10 майстрів спорту  міжнародного класу, 5 чемпіонів світу

У 2010 році Віктору Бабенко  присвоєно звання "Заслужений майстер спорту України". Я виставляю на змагання своїх учнів на чемпіонати Харківської області , України, міжнародні турніри , чемпіонати Світу. З'явилися в мене знамениті спортсмени не тільки серед чоловіків, а й серед жінок . Так моя учениця Ірина Герман, якій за 40, займається 4 роки цим видом спорта стала трьохкратною чемпіонкою Світу , а у 2016 році Абсолютною чемпіонкою Світу.

На цьогорічний турнір по Пауерліфтінгу, що відбувся  у Харкові , були запрошені найсильніші спортсмени з багатьох країн Світу. Участь у цьому турнірі від Люботина брало 19 спортсменів.

Віктор Васильович вперше вирішив залучити до виступу дітей п'ятирічного віку, свою доньку Софію Бабенко та Максима Черкашина. Діти успішно виступили в своїх вагових категоріях, стали чемпіонами Міжнародного турніру серед молоді, тим самим порадували суддів, глядачів , тренера який сказав :"Цей виступ був набагато кращим чим я передбачав".  В цьому турнірі троє моїх учнів виконали норми майстра спорту України, а чотирнадцятирічний школяр Андрій Єрохін  майстра спорту міжнародного класу. Цього дня виступали не тільки юні спортсмени , а і ветерани , слід відзначити Олександра Кость, який в 50 років , спортом займається 10 років, досяг значних успіхів,ставши шестикратним чемпіоном України. Значних успіхів досягли : Ірина Герман, абсолютна чемпіонка Світу і я  Віктор Бабенко ставши  в сімнадцятий раз чемпіоном  Світу. Віктор Васильович називає імена кращих майстрів Міжнародного класу , якими пишається Україна, серед них: Ірина Герман, Олексій  Яконов, Юрій Черняєв, Андрій Єрохін, Віталій Петруненко,Андрій Надутий, Олег Донсков, Артем Захаренко, Віталій Гавриш. На протязі семи років Олександр Лашин вважався неперевершеним, та в одноборстві зімною,  мої руки були сильніші. Суперваговику Ярославу Вербі довелося розпрощатися з першим місцем оскільки  цю зустріч виграв Віктор Бвбенко. Не дав він можливості первинствувать і чемпіону Світа Дмитру Головінському.

Ірина Герман , серед жінок встановила новий рекорд, який в 2013 році належав сильнішій атлетці Антоніні Барбитько. Виступаючи зі штангою в строгому режимі на біцепс підняла вагу 42 кг.500 гр. До цього світовий рекорд для жінок був    42кг. У чоловіків  рекорд був 81 кг. Віктор Бабенко підійняв штангу вагою 84 кг. , що більше його ваги.

Абсолютний чемпіон Світу Ірина Герман розповіла про себе, як вона прийшла  до цього виду спорта- До цієї тренажерної зали  освоювати ази спортивної   діяльності ходили мої два сина. Та чотири роки тому я теж вирішила сама зайнятися цим видом спорта з тим щоб мати гарну спортивну форму , покращити своє здоров'я. Три роки беру у часть  в міжнародних турнірах , результати самі говорять за себе. Мені дуже приємно ,що наш тренер В.В.Бабенко ,багаторічною щоденною працею прославляє наше місто Люботин, яке тепер знають  не тільки  на Харківщині, Україні, а в багатьох країнах світу . Виступаючи на міжнародних турнірах  ним було встановлено понад 200 рекордів України, 60 світових рекордів. Він 28 разів ставав чемпіоном України, 17 ти кратним чемпіоном Світу. Хочеться щоб люди приходили до тренажерної зали , приводили своїх дітей , займалися спортом , а це багато значить для кожної сіь'ї .На багатьох турнірах   бачила , як до нашого видатного тренера підходять спортсмени їх тренери  з проханням приїхати до нас , щоб перейняти досвід роботи. З такими високими результатами нашої діяльності  нас запрошують на пристижні турніри , але зачасту ми не в спромозі виїзджати оскільки наша команда не фінансується, а це означає, що поїздки не завжди відбуваються.

Судді міжнародної категорії помітили високий рівень підготовки Люботинської команди  і зачасту називають Люботинська школа по Пауерліфтінгу. Інколи можна почути таке , якщо ти Віктор Васильович повезеш свою команду  на чемпіонат Світу то перемога буде у нашій кишені.

Втому році виступаючи в турнірі на Кубок Світу учні Віктора Бабенка Сергій Стікін, Ірина Герман, Андрій Надутий, Андрій Єрохін, Віктор Васильович Бабенко стали чемпіонами Світу. На цьому ж турнірі судійська колегія і керівництво федерації присвоїли В.В.Бабенко звання «Тренер  міжнародної категорії» і вручили відповідний документ.

Я щиро вдячний Віктору Васильовичу Бабенко за цю чудову зустріч, його розповіді про себе, спортивний колектив , їх заслуги. Бажаємо всим Вам спортивних здобутків, щастя,здоров’я і ще багато разів бачити Ваші спортивні досягнення.

                       Микола Пархоменко керівник прес-центру

                        РОВ м. Люботина

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів, які святкують ювілеї у липні 2017 року.  

      Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення. 

Дем’яненко Зінаїда Іванівна – 85 

Балаклицька Наталія Василівна – 80

Гиренко Аза Афанасіївна – 80

Півовар Євгенія Федорівна – 80

Каліненко Галина Василівна – 80

22 червня 2017 року у міському парку слави відбулося покладання квітів до пам’ятника слави загиблим воїнам у другій світовій війні. 

Пархоменко М. Д.-керівник прес-центру Люботинського РОВ 

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів, які святкують ювілеї у червні 2017 року.  

      Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення. 

Спасьонова Віра Трохимівна – 80 

Яковлева Раїса Григорівна – 80

Сурков Віктор Іванович – 75

Панченко Олександр Тимофійович – 65

Люботинського Навчально – виховного комплексу№2

Анатолія Віталієвича Козоріза, Галини Василівни Трофімовної,

                       Завдяки добрих відносин і підтримки зустрічі освітян

Світлани Володимирівни Колонтаєвської, Юлії Олександрівни

        Гахової, Вікторії Вікторівни Гуль відбулася незабутня зустріч учнів

              5-6- класів, в кількості 46 , з ветеранами ,що мають статус «Діти війни»

    Голова міської ветеранської організації Сергій Іванович Котихін надав можливість виступити зі спогадам  дітям війни,в яких не було дитинства його забрала Друга світова війна. Ось розповідь дитя війни, голови первинної Люботинської міської ветеранської організації Анастасії Іванівни Коробської:

- Народилася я в місті Лубни, що на Полтавщині, 2 лютого 1927 року.

Жителі міста щонічно ховалися в льохи, інші укриття від завивання літаків, свисту авіабомб, обстрілів. Голодних , роздягнутих німецькі вояки вигоняли дітей і дорослих взимку на будівництво доріг, розчистку від снігу, завалів. Розпочалися масові вивози молоді на рабські роботи до Німеччини. Довелося переховуватись у болоті. За роки окупації багато бачила поранених мирних жителів. Чекати медичної допомоги не було можливості. Вже тоді в дитячому віці в пам’яті відклалося , що коли підросту  обов’язково стану лікарем, з тим , щоб надавати  пораненим необхідну посильну допомогу.

Восени 1943 року наші доблесні війська звільнили місто Лубни від німецьких загарбників. Відразу ж почалася відбудова зруйнованих підприємств, будинків, шкіл. Оскільки школи зазнали значних руйнувань в 9 клас я пішла до бази овочевої фабрики де було організовано навчання. В класі налічувалося  всього 11 учнів. Не було книг, паперу іншого шкільного  знаряддя - зате було велике бажання навчатись. Навчаючись ми допомагали дорослим розчищати завали, збирати вирощений урожай. В1945 році я закінчила школу, отримала атестат зрілості і вступила до Київського медичного інституту. Було нелегко навчатися  в приміщенні з вибитими вікнами, без опалення, була запроваджена карткова система. Навчатися доводилося наполовину голодним и, але завжди  ходили  на відбудову міста Києва.  Після закінчення інституту працювала  разом з найкращими  досвідченими лікарями столиці. Була лікарем на цілинних землях.

 В1956 році переїхала на постійне місце проживання до міста Люботина. 49 років віддано нелегкій праці, будучи лікарем – педіатром в залізничній і міській лікарнях. Багато років віддано праці не громадських посадах. Нагороджувалась багатьма подякам, грамотами, подарунками та найціннішою нагородою  вважаю медаль «За трудовое отличие»

Ветеран праці побажала  школярам гарного навчання , поважати своїх вчителів, батьків, а коли закінчите школу  освоїти улюблену професію і отримайте від цього велику насолоду,

Бажаю  щоб  ви прожили довге щасливе життя  і ніколи не знали слово-війна.

Слово надається дитині війни, ветерану праці, голові комітету ветеранів праці і дітей війни Ніні Фадіївні Приходько, яка народиляся 19.07.1938 року у Харкові. Шановні освітяни і діти цього учбового закладу я щиро вдячна  за це запрошення і є бажання поділитися спогадами які відбувалися у моєму житті. Ваша школа для мене другий дім. В ній навчалися моїх двоє дітей, потім онук. Донька закінчила школу  з «Золотою медаллю»

Сьогодні про тяжкі воєнні роки без хвилювання дуже тяжко говорити. У моєму дитинстві довелося багато побачити на власні очі й пережити те як мій батько поранений перебував на лікуванні у госпіталі. Я з мамою і старшою сестрою відправилися в село на Богодухівщину до бабусі  де прожили деякий час. Село перебувало 3 рази під окупантами. Вступаючи кожного разу німецькі загарбники щоразу виганяли  його жителів з хат, довелося переховуватись де тільки могли. Ми бачили своїми очима, як солдати Німеччини грабували населення, за найменшу непокору  розстрілювали, вішали, закопували живими у землю. Давно відгриміла війна та Ніна Фадіївна часто згадує своє дитинство:

Дитинство згадую своє

Опалене війною

Увесь той шлях

Свого життя

Стоїть переді мною

Відступаючи фашисти палили хати мирних жителів. Повилазивши із сховищ нам тяжко було пізнати наше рідне село, воно стояло в руїнах. Я згадую День Перемоги 1945 року, дорослі кричали Ура!, від радості плакали матері, сміялися діти. Неможливо забути тих хто не повернувся  з війни, віддавши своє життя за ради наступних поколінь. Пам’ять про них буде жити вічно. Тож я прошу Вас поспішайте робити людям добро, встигніть зробити слова вдячності  тим хто піднімався в атаку, дивився смерті у вічі, а в післявоєнні роки відбудовував  зруйновані війною міста і села. За 25 років трудової діяльності  на південній залізниці неодноразово нагороджувалась подяками, похвальними листами, нагороджена іменним золотим годинником. З 1987 року у ветеранській організації має подяки і похвальні листи.

Зворушливою і тривожною була розповідь члена Національної спілки журналістів України, Почесного громадянина міста Люботина, керівника прес-центру РОВ

 м. Люботина Миколи Дмитровича Пархоменко, який народився 15 серпня 1936 року на Полтавщині. Вирував і гомонів дорідним урожаєм червень 1941 року. Такої пори серце хлібороба підвладне вічному поклику, вимагає ретельно, до зернини зібрати хлібну ниву.

Та цього літа  до турботи за врожай  додалися ще й вболівання за долю Батьківщини, за долю рідних та близьких. У перші дні війни до лав Червоної Армії на захист Вітчизни з Очеретуватого пішло 180 чоловік. 12 серпня 1941 року фашистські війська зайняли Очеретувате і проголосили «новий порядок» постійно насаджали його зброєю і силою. У селі розстріли і арешти. Окупанти знищували активістів, комсомольців і військовополонених. Важка , але цікава доля випала Миколі Дмитровичу, згадуючи дитинство він зазначає: «Ми, діти війни, схиляємо свої голови перед нашими батьками й матерями з якими разом являємося свідками того, як німецькі солдати  підпалювали наші хати, клуби, школи знищували наших людей. Немало лиха принесли окупанти  і моїй родині, при відступі спалили хату і всі забудови, що були поруч Найтяжчим ударом для нашої сім’ї, яка складалась з бабусі матері і молодшої сестри , щойно народженої в травні м-ці 1941 року ми отримали повідомлення  ,що в боях за Дніпро загинув батько Дмитро Васильович. У складні повоєнні роки доводилося жити у викопаних окопах, у сусідів ,доки збудували примітивну хатинку. На все життя запам’ятаються післявоєнні роки1946-1947 роки коли заморені голодом односельці  йшли із життя .Наша сім’я опухла від голоду та коли дожили до потепління, полегшено зітхнули, збирали перемерзлу під час зими картоплю ,яку вживали до харчування з приходом весни в хід пішли бур’яни. Таке не забувається ніколи. Народившись у хліборобській сім’ї з дитячих років відчув нелегку працю хлібороба. З раннього дитинства під час літніх канікул  працював за трудодень у колгоспі «Дрпужба». Матері колгоспниці, вдові фронтовика не легко було ставити на ноги двох дітей. Закінчивши залізничне училище отримав спеціальність слюсаря 4-го розряду  з ремонту паровозів. За направленням відпрацював 2 роки в Уфі (Башкірська АРСР), на освоєнні цілинних земель працював до призову  до лав Радянської Армії. Закінчив Московський  Народний  Університет образотворчого мистецтва отримав спеціальність фотожурналіста.25 років пропрацював в Харківській районній газеті «Трибуна трудящих».

Має 20 персональних виставок світлин.За трудову діяльність нагороджений медалями «За освоєння цілинних перелогових земель», «Ветеран праці», переможець конкурсу  журналістів «Часопис-99», нагороджений почесною грамотою Національної спілки журналістів України. Щиро вдячний колективу освітян і учням присутнім на цій зустрічі.Зичу усім Вам міцного здоров’я, радості і щастя. Хай Вашим постійним супутником натхнення, любоі,вірні друзі і віра в краще майбутнє.

     Сергій Котихін- голова Люботинської

міської ветеранської організації

Турнір на честь ветеранів.

                                     У вихідні дні 13-14 травня зал Люботинського професійно-технічного ліцею

                                     залізничного транспорту був переповнений. Тут відбувся 10-й міжнародний

                                     турнір по боксу присвячений ветеранам Другої світової війни і Дню Перемоги

                                      над фашизмом.

Жителів міста, ветеранів, гостей і спортсменів щиро привітала суддівська колегія по проведенню свята. Серед почесних гостей в залі ветерани  з сідиною на висках, груди яких сяють орденами та медалями. Проведення спортивного свята в м. Люботині довірено головному організатору  , кращому тренеру  Харківської обласної  організації боксу, федерації боксу України , талановитому тренеру  Ткаченко Володимиру Пилиповичу.  Суддівська колегія побажала показати належну спортивну виучку, спортивну підготовку на ринзі м. Люботина. На свято прибули почесні гості :

Голова Люботинської міської ради Лазуренко Леонід Іванович, представник голови ради ветеранів  9-го гарнізонного Будинку офіцерів , міністерства  оборони України в м. Харкові , майстер спорту України і СРСР, полковник запаса Попонін Анатолій Михайлович з  ансамблем «Однополчани, керівник інструментального ансамблю Догаєв Василь Степанович, колишній  керівник ансамблю Радянської Армії , учасники бойових дій в роки Другої  світової війни Олексій Семенович Теличко, Шевандін  Анатолій Дмитрович, Притичченко Іван Захарович Блажко Олексій Володимирович , Сілантьєв Анатолій Дмитрович.

Серед присутніх гостей голова Люботинської міської ветеранської організації Котихін Сергій Іванович, заслужений артист України Олексій Якович Еткало- Почесний громадянин м. Люботина, соліст  групи «Однополчани», член Національної  спілки журналістів України , Почесний громадянин         м. Люботина  Пархоменко Микола Дмитрович.

Слово для привітання і відкриття 10- Міжнародного турніру по боксу надається Люботинському міському голові Лазуренку Л.І. Звертаючись до присутніх в залі Леонід Іванович висловив велику подяку  всім його учасникам , які прибули в Люботин і беруть активну участь  в цих змаганнях . Хочеться подякувати організаторів цього турніру , які на протязі 10-ти турів не тільки працювали , а приділяли велику увагу ветеранам, заради яких ми проводимо цей турнір. Тому хочу сказати :- велика подяка Вам дорогі ветерани і довгих років активного життя. Вам дорогі друзі, учасники змагань, тільки хороших боїв. Нехай у цих змаганнях переможе  сильніший . Великих Вам успіхів.

 Слово надається представнику суддівської колегії , головному організатору  усих турнірів по боксу, одному із талановитіших тренерів України Ткаченко В.П.

Звертаючись до ветеранів, учасників 10-го ювілейного міжнародного турніру  Володимир Пилипович привітав з великим святом , подякував керівництво міста особисто  Л.І.Лазуренка за підтримку цього виду спорту  і сприяння в тому, щоб відбувся цей турнір.

Представляється головна суддівська колегія  турніру по боксу в м.Люботин. Головний організатор турніру по боксу , який проводиться в цій залі на протязі багатьох років , Ткаченко В.П., підготував 20 майстрів спорту СРСР і України, користується великою повагою у жителів  міста і спортсменів.

Один із сильніших боксерів СРСР, переможець багатьох турнірів  класу»А»,   майстер спорту СРСР, суддя Національної категорії, головний суддя цього турніру Приймаков Віталій Петрович.

Один із кращих суддів України , суддя Національної категорії , наш гість із м.Полтави Іващенко Олександр Іванович. Один із кращих суддів Харківської обл., організації федерації боксу України,  м айстер спорту СРСР Вострокнутов  Леонід Дмитрович.

Один із сильніших боксерів України,неодноразово призер чемпіонату України, майстер спорту  СРСР Аляб’єв  Іван Єгорович, ветеран праці і спорту. Головному організатору 10-го ювілейного турніру по боксу  Ткаченко В.П. надається право провести нагороди  і вручити  скромні подарунки і медалі учасникам турніру , ветеранам і дорогим гостям.

За розвиток фізично-спортивного руху , активну роботу з патріотичного виховання молоді та з нагоди 72-ої річниці Дня Перемоги  грамоти і медалі були вручені : Котихіну С.І., Еткало О.Я., Пархоменко М.Д.. Участь у турнірі брали представники міст: Харкова, Полтави, Люботина, Куп’янська, Шевченкова, Красного-Кута, 18 клубів м. Харкова.

У фіналі зустрілося 28 пар, різних  вагових груп віком від 10 до 30 років. Серед спортсменів  Люботина у фіналі брали участь 11 чоловік , кращими спортсменами  було названо , у ваговій категорії до 69 кг., Богдана Земляного і Олександра Гарбуза. Переможці турніру по боксу отримали відповідні медалі і подарунки.

Усіх привітав організаційний комітет, головна  суддівська колегія по організації і проведенню 10-го міжнародного турніру по боксу в м. Люботині, також привітали вболівальників, які прибули в цей прекрасно оформлений зал і отримали велику насолоду  від поєдинків .

Нагороди отримала  і суддівська колегія , їм було вручено Дипломи та пам’ятні призи.

Ткаченко В.П. нагороджений Подякою Полтавським обласним відділом освіти «За багаторічну , сумлінну працю, вагомий внесок у розвиток боксу». Прекрасні вихованці Ткаченка В.П. боксують на рингах Харківської обласної федерації боксу і федерації боксу України.

Міський голова Л.І.Лазуренко  сприяє розвитку спорту в м. Люботині  зокрема в такому виді ,як бокс. Тож є можливість нашим спортсменам  брати участь  у виступах в Харківській обл. та в Україні.

Щоб відбувся 10-й міжнародний турнір по боксу допомогли Лазуренко Л.І. та спонсори м.Люботина  Болдовський Юрій Андрійович та Оберемко Євгеній Анатолійович. По закінченню турніру Володимир Пилипович Ткаченко відзначив те, що сприяло успішному проведенню цього змагання. Насамперед склад боксерів був високого рівня підготовки, належно спрацювала суддівська колегія, та головне те що вперше  була проявлена зацікавленість  представників Люботинської міської ради до спортивного туру по боксу.

Жителі міста, організатори турніру, ветерани щиро вдячні керівництву Люботинського професійного ліцею за надання зали для проведення  турніру з боксу.

 По оцінці Харківської федерації боксу 10-й міжнародний турнір з боксу в м. Люботині признано кращим турніром в області.

                                               Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м. Люботин

«Запоминайте нас пока мы есть!»

  Олександр Іванович Голіков народився 14 травня 1927 року в селі Олешня, Охтирського району , Сумської області. Після закінчення 8-и класів працював у своєму рідному селі  землеміром колгоспу «Гігант». 19 листопада1944 року був призваний на військову службу. У 49 стрілецькому полку міста Кунга, що на Уралі, пройшов підготовку кулеметника. 21 січня 1945 року після прийняття військової присяги  був направлений на Перший Далеко – Східний фронт в Манжурію до складу п’ятої армії 159 дивізії, окремої  зенітно – кулеметної роти. Довелося брати участь  у бойових діях проти японських інтервентів. Після їх розгрому служба проходила  в Манжурії на станції Сячанзи до грудня місяця. Уже на рідній землі Іван Голіков закінчив школу сержантів, при дивізіоні 1168 зенітно – артилерійської дивізії, служив командиром відділення, замісником командира взводу в званні старшого сержанта. У 1951 році закінчилася військова служба  для Олександра Івановича. Багато років довелося працювати у Локомотивному  депо станції Люботин кочегаром на паровозі, машиністом парового крана. Трудова діяльність для нього закінчилася, коли він у 1982 році пішов на заслужений відпочинок. Керівництво Локомотивного депо високо оцінювало працю Олександра Івановича, на протязі 30 років, нагородивши його численними грамотами і листами подяки. Груди старшого лейтенанта, фронтовика, учасника бойових дій прикрашають нагороди: «За перемогу над Японією», «Орден Вітчизняної війни», «За мужність», 15 ювілейних медалей. Зберігає в своїх документах  О.І.Голіков і цей Похвальний лист:  «Участнику боев с Японией на Дальнем Востоке тов.Голикову Александру Ивановичу. Слава нашим Дальневосточным войскам, Тихоокеанского военно-морского флота отстоявшим честь и достоинство нашей Родины. Иосиф Сталин».

  14 травня 2017 року Олександр Іванович відзначив свій 90-й ювілей. З цим святом його привітала донька, яка любить і пишається своїм батьком. Також Олександра Івановича поздоровили від Організації ветеранів м. Люботина С.І. Котихін і А.І.Коробська. Тож побажаємо ювілярові міцного здоров’я, активного довголіття, щастя і мирного неба над головою.

                                                                Микола Пархоменко – керівник прес-центра РОВ м.Люботина

  Совет Харьковской областной  организации ветеранов Украины 27апреля 2017 года в шахматном клубе Дворца студентов Харьковского Национального университета  им. Ярослава  Мудрого провел  10-й юбилейный  Региональный  шахматный турнир «Слобожанщина» среди ветеранских команд  районов и городов  области, посвященных 72- й годовщине Победы над нацизмом в Европе и окончания  Второй мировой войны . На юбилейный турнир были  приглашены  ветераны шахматисты в количестве более 30 человек. В напряженной борьбе команда г.Люботина  заняла  второе призовое место , соответственно им был вручен кубок и серебряные медали.

  Городской голова г.Люботина  пригласил команду ветеранов шахматистов  на встречу и вместе  с председателем ветеранской организации С.И.Котыхиным поприветствовали победителей  А.А.Корытова, В,А,Колесникова и С.Н Глушко и вручили материальную помощь за отстаивание в юбилейном турнире честь нашего города Люботина.  

                             Микола Пархоменко

                             Руководитель пресс- центра

                             СОВ г. Люботин

       9 Травня  в міському центральному парку м.Люботина

на меморіалі Слави відбувся урочистий мітинг з нагоди 72 –ї

річниці Перемоги над нацизмом у Європі, Дня Перемоги,

                            Дня пам’яті і примирення

  Відкриваючи мітинг Люботинський міський голова Леонід Іванович Лазуренко зазначив, що дорогою ціною дісталася нам Перемога над фашизмом. Мільйони загиблих солдат, мирного населення,зруйновані будинки, заводи, фабрики, знищено багато міст і сіл нашої країни.І тільки завдяки зусиллям нашого народу , нашим воїнам вдалося перемогти ненависного ворога, відбудувати все , що було зруйновано. Сьогодні з нами поруч воїни Афганці, учасники АТО, які продовжують традиції наших дідів і прадідів, відстоюють і захищають нашу державу. В цей день хочу сказати , що саме головне для нашої країни, нашого міста це - мир. Тож бажаю усім миру, щастя, благополуччя і добра.

Виступаючі : Почесний громадянин м. Люботина начальник регіональної філії Пвденної залізниці Микола Григорович Уманець, голова Люботинської ветеранської організації Сергій Іванович Котихін, голова первинної ветеранської організації селища Караван, дитина війни Лідія Марківна Кучерява, ветеран Другої світової війни, учасник бойових дій  Олексій Семенович Теличко,учасник АТО Юрій Степанович Чернешенко в своїх виступах відзначили , про національний вклад , який внесли ветерани Другої світової війни в визволення від нацизму.

Ми,  діти війни і ветерани праці, прийняли естафету від ветеранів фронтовиків і з великою повагою будемо продовжувати їх традиції і добрі справи. Цього дня виступаючи щиро вітали усіх учасників локальних війн, воїнів Афганців, усіх ти хто знаходиться зараз на Східних рубежах нашої держави і сприяє в тому щоб в нашій країні був спокій і мир.

Багато крові було пролито нашими воїнами на шляху встановлення держави. Боротьба за незалежність України продовжується в зараз. На Донеччині , Луганщині гинуть нашв патріоти , волонтери, добровольці, воїни Української армії. Ми віримо що і наше покоління, коли підросте, буде захищати нашу Батьківщину.

Слід відзначити чудовий виступ Олексія Семеновича Теличко : - В цій могилі лежать і мої друзі. Я з Курської дуги дійшов до Берліна і на Бранденбурзьких воротах зробив свій напис. – Проклятий ворог , фашист. Я 26 місяців топтав до тебе дорогу, зносив 6 пар чобіт. Дійшов і переміг! Олексій Семенович побажав всім здоров’я, довгих років життя і дуже  задоволений тим , що 72 річницю святкує разом з нами.

Старіють легендарні ветерани

Напружено тече у жилах кров

Сто раз вони в окопах помирали

Сто раз їх лютий ворог не зборов

Низький уклін ветеранам присутнім на мітингу. Велика подяка Вам за ваші ратні подвиги. Ми щиро вдячні нашому міському голові Л.І.Лазуренку, начальнику регіональної філії Південної залізниці М.Г.Уманцю, народним депутатам  України В.М.Кацубі, В.М.Остапчуку за їх увагу  і допомогу ветеранам.

Схилимо голови і вшануємо  хвилиною мовчання перед світлою пам’ятью тих, хто не прийшов з війни, хто не дожив до Дня Перемоги.

Вшановується урочисте покладання  квітів до пам’ятника від міського голови Л.І.Лазуренка, міської ради, почесного громадянина м. Люботина М.Г.Уманця, народних депутатів В.М.Кацуби і В.М.Остапчука, міської ветеранської організації м. Люботина, ветеранів Афганістана, воїнів АТО, освітян міста, трудових колективів, працівників культури, політичних партій, закладів міста, жителів міста.

Усіх бажаючих запрошують на святковий концерт та насолодитися солдатською кашою.

    Микола Пархоменко – керівник прес

центра РОВ м. Лоботина

Пам’ятаємо наших героїв

26 квітня 2017 року у центральному міському парку м. Люботина біля Меморіалу Слави відбувся мітинг – реквієм з нагоди 31 – річниці                                     чорнобильської  катастрофи.

Відкриваючи мітинг – реквієм Люботинський міський голова Лазуренко Леонід Іванович звернувся з промовою до Люботинців, героїв Чорнобильців, гостей.

31 рік тому на Чорнобильській атомній станції  сталася катастрофа, яка принесла багато лиха нашому народу, нашій країні. Тисячі людей, що перебували в Чонобильській зоні вимушені були покидати ті міста де прожили все своє життя. Цього дня хочеться виразити подяку нашому народу, жителям Люботина, які приймали активну участь у ліквідації аварії. Немало іх уже пішло із життя. Завдяки їхньому героїзму в нашій державі на сьогоднішній день є можливість мирній праці незалежно від того  що відбуваються військова події на Сході України.

Від всієї громади, міської ради, усіх жителів міста Люботина велика подяка всім тим , хто брав участь у ліквідації  Чорнобильської аварії. Вічна пам’ять тим хто загинув.

До слова запрошується Почесний громадянин міста Люботина, начальник регіональної філії Південної залізниці, Уманець Микола Григорович.

- Шановні ліквідатори, Ви в числі перших прибули на допомогу в ліквідації аварії тим самим врятували тисячі людських життів. Вдячний Вам за ваш  вклад, за вашу допомогу. Ми ніколи не забудемо Ваші заслуги. Незмінним залишається лише одне найглибша повага до людей, які закрили собою світ від атомного лиха, що вирвалося із зруйнованого 4- го блока ЧАС. Ми не маємо права забути про самопожертву ліквідаторів, які пройшли  через усі кола ядерного пекла.

В своєму виступі голова Люботинської організації Союз Чорнобиль України, ліквідатор аварії на ЧАС, Глущенко Микола Володимирович, більш  докладніше розповів про причини глобальної  катастрофи розсекречених із архівів СБУ в 2006 році.

Тільки з1983 по 1985 із-за неякісних будівельних робіт, порушення технології правир радіаційної безпеки на станції було 5 аварій  63 відновлень обладнання. В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці ЧАС  пролунав страшенної сили вибух. З того26 квітня для всіх нас став Днем скорботи. Вперше в історії людства аварія досягла таких масштабів, що її сліди  і нині можна знайти в любому куточку планети Земля.

Над  знешкодженням аварії в радіоактивній зоні цілодобово  працювало понад 200 тисяч чоловік із них 160 Люботинців. Всього в ліквідації аварії прийняло участь понад 600 тисяч чоловік. Це були люди  різних професій: пожежники, лікарі, військові, шахтарі, водії, міліціонери. Ризикуючи своїм життям і здоров’ям ліквідатори аварії виконали свій обов’язок, захистили людей від знищувальної дії і подальшого розповсюдження  аварії.

Щорічно  ми ліквідатори  приходимо на це святе місце  з тим, щоб пом’янути тих друзів з якими брали участь в ліквідації аварії. Микола Володимирович урочисто вручив ікони Чорнобильский Спас Лазуренку Л.І. і Уманцю М.Г.

 Переселенка з Чорнобильської зони в Люботин, член Люботинської  організації Союз Чорнобиль України Семенова Валентина Миколаївна сказала:

-Я зараз дивлюся на переселенців з Донбаса і прекрасно їх розумію, відчуваю їхнє лихо. З нетерпінням вони чекають коли закінчиться війна на Сході  і вони повернуться до своїх помешкань, відбудуються міста  і села і розпочнуть мирне життя, можливо краще ніж було. Нам же переселенцям з Чорнобильської зони цього не дочекатись. До болю сумно  коли 31 рік тому довелося  розлучитися з чудовими краєвидами, щедрими врожайними садами, прекрасними містами відпочинку, лісами, грибами, горіхами все чим славилася Чорнобильська земля. Всім молодим бажаю жити і любити за нас та тих хто пішов врятувати нашу Українську землю. Всього вам доброго.

Учні Люботинського навчально – виховного комплексу №2 розповіли вірші про Чорнобильську катастрофу.

Вшановується пам’ять тим хто загинув від Чорнобильської катастрофи хвилиною мовчання. Починається покладання квітів до пам’ятного знака жертвам Чорнобильської катастрофи. Квіти покладаються від міського голови  Лазуренка Л.І. та міської ради, начальника філії Південної залізниці Уманця М.Г., міської організації Союз Чорнобиль України, міської організації ветеранів України, моторо – вагонного депо станції Люботин, Люботинської центральної лікарні, освітян міста, працівників культури, Харківського центру професійної освіти, Південної залізниці, Люботинського ліцею залізничного транспорту, політичних партій, підприємств, жителів міста.

Щоб не з’являлися більше стели,

Присвячені трагічним дням.

Щоб більше було дат веселих

Я від душі бажаю Вам

Нехай майбутнє покоління

Не знає жаху катастроф

А їх усіх найкращі вміння

Несуть лиш мир, добро, любов.

Мітинг – реквієм присвячений міжнародному дню пам’яті Чорнобиля оголошується закритим.

Чорнобильці пом’янули тих героїв, що віддали своє життя за спасіння народів планети, щиро дякували тЛазуренка Л.І. та Уманця М.Г. за неоціниму допомогу ветеранам Чорнобильцям.

                        Микола Пархоменко

                       Керівник прес – центра

                       РОВ м. Люботин

      Бажаємо міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення. 

Голіков Олександр Іванович – 90 

Рудецька Марія Матвіївна – 70

Князєва Ірина Анатоліївна – 60

Ніконов Олександр Іванович – 80

Лєонова Наталія Федорівна – 65 

Н. И. Остащенко – 80!

Надежда Ивановна родилась 11 апреля 1937 г. Всю свою трудовую жизнь проработала в медицинских

учреждениях г. Люботина. В ветеранской городской организации она является председателем медико-

социальной помощи. Постоянно проводит рубрику «Здоровый образ жизни». Совет организации

ветеранов Люботина искренне и сердечно поздравляет Надежду Ивановну с юбилеем. Желает ей

крепкого здоровья, счастья и активного долголетия.

Организация ветеранов

Рада організацій ветеранів України м. Люботина сердечно вітає наших ветеранів - ювілярів, 

які народилися у квітні 2017 року. 

      Бажає міцного здоров’я, благополуччя, щасливих років життя, добробуту та натхнення.

Халіна Анна Костянтинівна – 85

Калмикова Віра Моісеївна – 80

Остащенко Надія Іванівна – 80

Демченко Віктор Анатолійович – 80

Шкоденко Надія Григорівна – 75 

Дружба, що гартувалася роками!

З нагоди 30–ти річчя утворення Люботинської міської ветеранської організації, до речі, самої численної в місті, зібралися ветерани з тим, щоб гідно відзначити цю ювілейну дату, яку організував Люботинський міський голова Лазуренко Леонід  Іванович.

Гостями свята були ветерани бойових дій у Другій світовій війні, заступник голови  обласної ради ветеранів України Володимир Степанович Гріневич, голова Бабаївської селищної ради Олександр Васильович Мороз, колишній секретар Бабаївської селищної ради, яка понад 30 років пропрацювала на цій посаді, нині секретар Бабаївської ветеранської організації Любов Валентинівна Орєхова, голова цієї організації Василь Федорович Галоша. Голова Люботинського товариства Союз Чорнобиль України, Микола Володимирович Глущенко, помічник народного депутата України Володимира Михайловича Кацуби Лариса Василівна Гільова.

Люботинський міський голова Л.І.Лазуренко привітав ветеранів, він сказав: «Завдяки  Люботинській ветеранській організації я сьогодні знаходжусь поруч з вами, бо саме ветерани  залучили мене до громадської діяльності. До цього  я приділяв увагу сім’ї та бізнесу.

Коли до мене вперше прийшли представники ветеранської організації, голова Михайло Олександрович Папирін, секретар Ніна Олександрівна Боровицька і учасник бойових дій Другої світової війни Микола Андрійович Рубан, вони запросили мене на спілкування  з ветеранами. З того часу почався тісний, дружній зв’язок . Я зрозумів, що зробив належний, правильний вибір.

На сьогодні я міський голова, ветеран праці. Я вдячний  Люботинській міській  ветеранській організації за те, що  маю можливість брати участь у громадському житті нашого міста. За минулий рік у нашому місті багато чого змінилось. Моя робота і в подальшому буде направлена тільки на громаду. Наші старання будуть направлені на покращення наших дитячих закладів, шкіл, лікарень, наших доріг. У цьому році закінчимо освітлення наших вулиць.

Міський голова і міська рада і в подальшому готові брати активну участь  у життєвій діяльності ветеранської організації і активно допомагати їй. Скажу відкрито, що мені не подобається те приміщення, в якому перебуває ветеранська організація. Будемо сподіватися, що в цьому році буде вирішено це питання і вам буде надане інше приміщення з кращими умовами. Ви цього варті.

Зараз серед нас  знаходяться учасники бойових дій Другої світової війни, я вдячний їм за ратні героїчні подвиги, які вони проявили на фронтах і у відбудові нашого міста в післявоєнні роки».

Леонід Іванович провів церемонію нагороджень. За багаторічну плідну працю, активну життєву позицію, вагомий особливий внесок у розвиток ветеранського руху в м. Люботині та з нагоди 30-річчя з дня заснування ветеранської організації  грамотами виконавчого комітету  були нагороджені: Боровицька Н.О., Барчан Л.К., Зіменко Г.Я., Шинкаренко З.І., Кучерява Л.М., Пархоменко М.Д., Загорулько Г.І., Шульженко В.Б.

Заступник голови обласної ради ветеранів Володимир Степанович Гріневич у своєму виступі зазначив: «Мені дуже приємно бути на цьому великому прекрасному святі, яке відзначає ваша ветеранська організація. Багато років довелося працювати  з Михайлом Олександровичем Папиріним, це була прекрасна людина і я завжди відносився до нього з великою повагою, вивчав досвід його роботи. Також працював з Валентиною Олексієвною Іволгіною – це чудова жінка, яка і зараз у нашій обласній ветеранській організації - член Президіума. Щодо Люботинської міської ветеранської організації - це одна з найкращих ветеранських організацій в області, головою якої є Сергій Іванович Котихін. Я вважаю що заслужено, на прохання міської ради, йому була вручена Подяка від обласної адміністрації на обласному зібранні. Я дуже радий зустрічі з Люботинським міським головою Леонідом Івановичем Лазуренко. З великою увагою слухав його виступ. Мені сподобалися хороші  відносини міської ради з ветеранською організацією. Цей досвід ми будемо намагатися розповсюдити в обласних ветеранських організаціях».

В.С.Гріневич нагородив похвальними грамотами голів первинних ветеранських організацій за багаторічну працю і за те, що працюючи на громадських засадах, вони проводять велику роботу по патріотичному вихованню молоді. Нагороди отримали:  Приходько Н.Ф., Коробська А.І., Карнаух В.І.

Хвилиною мовчання присутні  пом’янули тих, хто пішов із життя.

Помічник народного депутата України В.М. Кацуби Лариса Василівна Гільова передала привітання зі святом, побажала всім миру, добра, злагоди  і любові. Лариса Василівна виконала доручення В.М.Кацуби та вручила Подяки за багаторічну працю, активну участь у громадсько-політичному житті, вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, вихованні молодого покоління в дусі патріотизму та з нагоди 30–річчя заснування Люботинської міської ветеранської організації України Котихіну С.І., Вольвач С.П., Гончаровій Л.П., Кучерявій Л.М.,Трохимовій Г.В.

Маючи доручення від Народного Героя України, голови Харківської обласної організації партії «Відродження», Почесного громадянина м. Люботина Віктора Миколайовича Остапчука, Лариса Василівна нагородила грамотами від обласної організації партії «Відродження» Котихіна С.І., Бабенко Л.Є., Боровицьку Н.О., Єременко О.І., Коробську А.І.

Голова Люботинської ветеранської організації  Сергій Іванович Котихін розповів про те, що в 1965 році ветеранський рух очолив колишній фронтовик Іван Сергійович Доценко. У 1987 році на базі ветеранського руху було організовано ветеранську міську організацію головою, якої був також Доценко І.С., аж по 1995 рік.

З 1995 по 2011 роки ветеранською організацією керував Михайло Олександрович Папирін. З 2011 по 2014 головою Люботинської ветеранської організації була Валентина Олексіївна Іволгіна. Під її керівництвом ветеранська організація стала одною із кращих в області.

Протягом останніх років суттєву допомогу ветеранській організації надали Віктор Миколайович Остапчук, Володимир Михайлович Кацуба, Микола Григорович Уманець, Роман Сергійович Веприцький, Володимир Степанович Гріневич і, передусім, Леонід Іванович Лазуренко - всім низький уклін від ветеранів. Подяками від Люботинської ветеранської організації відзначено учасників бойових дій Олексія Семеновича Теличка, Івана Захаровича Притиченка, Арамаіса Нерсесовича Хачікяна, Федора Денисовича Сахна, Соловей Миколу Васильовича. Подяки також отримали голови первинних ветеранських організацій Любов Афанасіївна Дубровина, Світлана Павлівна Вольвач, Світлана Яківна Білоус, Любов Євдокимівна Бабенко, Галина Василівна Трофімова, Євдокія Іванівна Колесник, Ольга Іванівна Тузко, Надія Іванівна Остащенко.

Валентина Олексіївна Іволгіна сказала: «Я щаслива тим, що в розвитку Люботинської міської ветеранської організації є і моя частина праці. Бажаю всім вам здоров’я, великого щастя, любові ваших рідних, дітей, онуків. Отримую насолоду від того, що мером міста став Л. І. Лазуренко, який любить наше місто, його людей. Ми сьогодні і завтра будемо підтримувати його і той шлях, який він обрав».

Голова Бабаївської селищної ради Олександр Васильович Мороз у своєму виступі зазначив, що дружба між Люботинською ветеранською організацією і Бабаївськими ветеранами зародилася вже давно. Закликав і в подальшому бути в хороших дружніх відносинах, запрошувати на значні події, які будуть відбуватися у Бабаях і місті Люботині. «Ми даємо згоду на приїзд до вас з концертною програмою. Я добре запам’ятав слова вашого міського голови Леоніда Івановича, який сказав: «Я буду працювати тільки на інтереси громади», - продовжив Олександр Васильович та щиро привітав Люботинську міську ветеранську організацію з 30-річчям Дня заснування.

«Важко перерахувати всі ваші добрі справи, ваш життєвий досвід, теплоту ваших сердець - у своєму виступі сказав О.В. Мороз, - ваша активна громадська позиція є найкращим прикладом для усіх нас, а більше за все – для підростаючого покоління. Побільше передавайте свої знання молоді і дітям, діліться своїми спогадами. Давайте поради, розповідайте історичну правду про важкі часи війни і повоєнне лихоліття. Шановні ветерани! На життєвому шляху у кожного із вас було багато важких випробувань. Ви пройшли їх з гідністю і честю».

Олександр Васильович подарував книгу про Бабаї Люботинському міському голові Л.І. Лазуренку і Люботинській ветеранській організації.

Голова Люботинського товариства «Союз Чорнобиль України» Микола Володимирович Глущенко щиро привітав Люботинську ветеранську організацію з ювілеєм.

По закінченню урочистої частини свята Леонід Іванович Лазуренко сказав: «Я впевнений, що наші зустрічі з Бабаївською громадою будуть продовжуватися. Ми будемо зустрічатися з Олександром Васильовичем і разом будувати плани на майбутнє з тим, щоб наші ветеранські організації були кращими на Слобожанщині!»

Із концертною програмою перед ветеранами виступили аматори міста.

Микола Пархоменко,

керівник прес-центра РОВ м. Люботина

«Поезія, мов цілюща вода»

У переповненій читальній залі Люботинської центральної бібліотеки 21 березня був проведений вечір  «Поезія, мов цілюща вода», присвячений      80-річчю нашого видатного земляка Станіслава Васильовича Шумицького,  який, беззаперечно, лишається єдиним на тлі Люботинської і Караванської історії найобдарованішою людиною свого краю.

Життєвим кредом поета стали рядки:

Я залишив вам свій автограф та присвятив скупий куплет.

Я коханого краю біограф і хіба що трохи поет.

Сьогодні вони увіковічені на меморіальній дошці Караванської ЗОШ, в якій навчався Станіслав Шумицький. За його життя вийшли друком три збірки – «Ознаки вірності»(1963 рік), «Сорок ударів серця» (1966 рік), «Герої приходять у пісню» (1971 рік). Збірки поета увійшли в самоту і відбили промені натхнення, радості, любові, тривоги, героїзму і людяності. В заході приймали участь:

Віктор Степанович Бойко - голова творчої асоціації літераторів Слобожанщини, «Заслужений працівник культури України», поет, прозаїк, перекладач, лауреат премії Іванова, О.О. Олеся, Нечуй-Левицького, В’ячеслав Романовський - поет автор 17 збірок, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України.

В.Бойко прочитав свої вірші, присвячені С. Шумицькому, поділився спогадами про нього, В. Романовський розповів, що вперше зустрівся із Станіславом у 1965 році: «Уже в ті роки ім’я його багатьом було відомим, оскільки він був людиною комунікабельною, доброзичливою, любив молодь, творчих людей. Наша зустріч затягнулася до другої години ночі. Станіслав любив вірші Володимира Миколайовича Сосюри, читав свої. Дивовижно, що такий молодий хлопець був обізнаний в усьому.  Образливо та шкода, що Станіслав трагічно загинув  з нез’ясованих обставин у свої неповні 37 років. Пригадую ті роки, коли С. Шумицький працював у редакції «Вечірній Харків» літературним редактором. Його шанували і любили редактори за те, що досконально знав  мову, вміло подавав матеріали. Відвідавши Караван, ми були задоволені тим, що є вулиця, яка носить ім’я Станіслава Шумицького».

Лідія Марківна Кучерява до ювілею 80-річчя від Дня народження  поета розпочала готуватися з червня 2016 року.

Вона добре знала Станіслава,  оскільки у Каравані вони були сусідами і він був другом її чоловіка, а ще багато років вона була сусідкою мами поета. Протягом  багатьох років в її архіві зібралося багато матеріалів про життя та творчість поета і цього дня поділилася своїми спогадами, прочитала вірші, з ансамблем «Мрія» виконали пісню, присвячену ювіляру. На зустріч були запрошені однокласники С. Шумицького: Євгенія Андріївна Мирошниченко, Віталій Тихонович Луговий, Іван Андрійович Глушненко. Багато робот з упорядкування альбому поета залишила для Караванської ЗОШ вчитель – філолог  Тетяна Миколаївна Завгородня.

Любов до української мови і літератури у шкільні роки привила Станіславу його найулюбленіша Євдокія Кузьмівна Мякишева. У подальшому в своїх збірках саме їй присвятив декілька віршів. Місцеві поети Почесний громадянин міста Люботина Олександр Георгійович Кібальник і  Кость Петрович Маковійський прочитали свої  вірші, присвячені пам’яті поета. Ансамбль «Сузір’я» під керівництвом Ніни Дацько виконав пісню «Де шуміла ріка». У виконанні Почесного громадянина м. Люботин, заслуженого артиста естрадного мистецтва України Олексія Яковича Еткала пролунала пісня «Пролісок» на слова С.В. Шумицького .

У виступах взяли участь учні 8 –го классу Люботинського НВК № 2 та учениця 10-го классу ЗОШ № 3 Д. Білоус. Син вчительки Євдокії Кузьмівни Мякишевої, Сергій Петрович - професійний музикант виконав декілька пісень, присвячених поетові ювіляру. Поезія - це почуття, драма, історія, біль, досвід, філософія, культура та естетика, інтуїція та містика… Поезія - це доля.

Ми, його земляки, пишаємося тим, що такий поет, як Станіслав Шумицький, прославив Люботин і Караван, став гордістю Слобожанщини.

Микола Пархоменко

-Керівник прес-центру РОВ м. Люботин

Олена Алісова- директор Люботинської центральної бібліотеки. 

«Запоминайте нас пока мы есть»

Анатолій Дмитрович Шевандін

                     Анатолій Дмитрович народився 20 березн1927 року в селі Вербівка, Вільшанського району, Черкаської області, що  поруч з Моремцями звідки родом Т.Г.Шевченко. Мати  Шевченко Оксана Тимофіївна була ріднею з братом Т.Г.Шевченка , Миколою. Батько , Дмитро Климентович Шевандін був неперевершеним спеціалістом в СРСР по налагодженню і запуску цукрових заводів.

За плечима Анатолія трудове дитинство довоєнного часу, окупація, навчання, післявоєнна мирна праця. Оскільки батькові часто доводилося по роботі  проживати в різних містах то він завжди влаштовував нам належне поселення , щоб бути поруч. Коли Анатолію виповнилось 9 років , батько почав брати його на завод – навчав слюсарній справі. Довелося працювати на багатьох цукрових заводах , зокрема на Вільшанському , Новобиковському, Яготинському. Працюючи на Тростянецькому цукровому заводі, Сумської області закінчив 8 класів. Перед початком Другої світової війни Тростянецький цукровий завод  евакували в Сибір. Батько разом  з ешелоном  відправився до місця призначення. Мати з двома синами залишилася в Тростянці , окупованому фашистськими загарбниками. Коли в 1943 році Анатолію виповнилося 16 років групою з 15 – ти чоловік, своїм ходом, вони добралися до Прохоровки . Благополучно дійшли до селища, в лісі вони займалися заготівлею  древисини для фронту. Звідти молодих хлопців направляють в Магнітогорск. Там  закінчивши ФЗУ працювали на будівництві шостої комсомольської домни . Маючи навики в слюсарній справі Анатолій був призначений  помічником майстра, де йому було присвоєно 6 розряд по цій спеціальності. По закінченню будівництва домни їх направляють до міста Челябінськ на танковий завод де вони збирали башти до танків        Т – 34. Перебуваючи на цукровому заводі  в Воронежській області батько розшукує місце перебування сина Анатолія. Дізнавшись , що той  працює на танковому заводі, звернувся з проханням до керівництва відпустити сина. В1944 році Анатолія призивають до лав  Армії. На Північному Уралі  в 10- й дивізії 45 стрілецького полку оволодів снайперською справою. Через декілька місяців до них прибув старшина з Курганського авіаційного училища з тим щоб відібрати декілька солдат для навчання. До числа відібраних потрапив і Анатолій. Успішно закінчивши училище  він стає пілотом  літака А-2 в чині старшини.  В 1953 році, старшина, Анатолій Шевандін вступає  до Рижського Червонопрапорного вищого інженерно-авіаційного училища.  Після закінчення навчання в 1958 році він отримує звання молодшого лейтенанта і  спеціальність  «Експлуатація і  обладнання літаків».

В 60-х роках Анатолія Дмитровича направляють в Харківське  вище ракетне училище ім.. Крилова де він пропрацював  до 1975 року інженером трьох науково – дослідних лабораторій по ракетах стратегічного призначення. В Люботині проживає з 1993 року.

Дізнавшись про те , що Анатолій Дмитрович демобілізувався з Армії ректор Харківського політехнічного інституту запросив його на роботу , де він працював до 1989 року.

Учасник бойових дій майор Анатолій Дмитрович Шевандін нагороджений : медаллю «За бойові заслуги» в 1955 році . Ветеран  збройних сил , від Президента України  нагорода медаль «Захисник Батьківщини», багатьма ювілейними нагородами.

                                     Микола Пархоменко  керівник прес – центру РОВ м. Люботина.

    Первинна організація ветеранів м. Люботина 59 – кварталу виражає глибоку подяку голові Виконкому Люботинської міської ради Л. І. Лазуренку і його першому заступнику О. В. Іващенку за надану поміч жителям цього кварталу в освітленні вулиць.

Голова первинної організації ветеранів Нікіфоров М. О.

Пісня людям на добро

Колективу   ветеранського ансамблю «Мрія», що в місті Люботині, виповнилося всього 5 років від дня його заснування. Не дивлячись на молодість  учасникам ансамблю довелося виступати в багатьох закладах освіти ,  підприємствах , терцентрі  соціального обслуговування, медичних закладах.

Нещодавно перед ветеранами  і працівниками Люботинської дистанції колії Південної залізниці  ансамбль «Мрія» виступив з концертною програмою. Присутні в залі отримали задоволення від жартівливих , ліричних  українських народних пісень, зворушливих віршів Ганни Сидоренко. На замовлення була виконана  «Пісня про Люботин» авторки Олени Єременко. Вона ж прочитала свій вірш «Розквітала всім на радість червона калина»

По закінченні концерту голова ветеранської організації дистанції колії Іван Олександрович Фесенко щиро дякував колектив за їх чудовий виступ.

Керівник ансамблю «Мрія» Лідія Марківна Кучерява і організатор Олена Іванівна Єременко завжди у пошуках , уважно готують колектив ансамблю до кожного виступу.

Колектив «Мрії»  щиро вдячний керівництву  відділу культури за допомогу  у виділенні українських костюмів для виступів.

  Микола Пархоменко – керівник прес – центру РОВ м. Люботина.

На знімку: Виступає ансамбль «Мрія» перед працівниками дистанції колії 

  Висловлюємо щиру подяку меру міста Люботина Лазуренку Леоніду Івановичу, Волинському Павлу Олеговичу, Яловенко Андрію Леонідовичу за доброчесну працю. За те, що завдяки їм по вулицям Артема та Ватутіна з’явилося освітлення та була відремонтована дорога.

Пятлиця В. І.

Максімовська В. М.

Чернишова В. І.

Омеляєнко В. І.

Петро Якович Осітров

   Народився 5 березня 1927 року в селі  Новенькоє Івнянського району, Курської області. З 1941 по 1943 роки проживав  в селі окупованому німцями .Там же закінчив 5 класів.

 Довелося працювати в колгоспі : на косовиці зернових, обмолоті, вивозити навоз з ферми, виконувати різні сільськогосподарські роботи. Одного разу прийшовши на наряд голова колгоспу  запропонував Петру Яковичу нову роботу молотобійцем в сільській кузні. У дідуся фронтовика довелося бути помічником до 21 травня 1945. Цього ж дня був призваний в ряди армії. Підготовку , близьку до бойовї, довелося проходити в Курській області. Одного ранку переодягнувши солдат у  військову форму  і погрузивши у товарні вагони відправили поїзд до місця призначення. На Далекому Сході куди були доставлені солдати  записали їх в школу молодих командирів, де вони вивчали  військову зброю зокрема кулемет «Максим». Довелося декілька днів брати участь  в бойових діях проти японських самураїв, до самої  їх капітуляції. На пересильному пункті станції Гродиково  їх розформували  по другим частинам. Петро Осітров попав у військову частину  в укріп район  де  будували дзоти, доти неподалік  від Японського кордону. Останнім місцем перебування на військовій службі  Камчатка, звідки в 1951 році  його демобілізували.

В Україні у учбово-дослідному господарстві, Дергачівського району, що на Харківщині  Петра Яковича чекають мати і сестра. Тут же він влаштовується на роботу. Навчається на курсах шоферів, познайомився з гарною дівчиною Ніною , одружився. В 1956 році вони разом переїжджають до міста Люботина. Петро іде працювати в дорожньо-ремонтний пункт (ДРП). Керівник цього господарства запропонував бути його особистим шофером , забезпечивши квартирою. Будучи уже на заслуженому відрочинку Петро Якович ще 4 роки працював шофером на вантажній  автомашині в цьомуж господарстві. 90-річний ювіляр живе з дружиною Ніною Сергіївною допомагаючи і підтримуючи один одного. 

   Люботинська міська  ветеранська організація щиро вітає Петра Яковича з 90 – річним ювілеєм і зичить  здоров’я ,сімейного благополуччя і затишку, добра, мирного неба над головою.

                                                                        М.Пархоменко – керівник прес-центру

                                                                                                       РОВ м. Люботина