Пам’яті товариша
15 років тому, 31 травня 2006 року, напередодні Дня журналіста, у місті Люботині трагічно загинув щирий друг Харківської обласної ветеранської газети «Слово ветерана» та Харківської районної газети «Трибуна трудящих», позаштатний кореспондент, який впродовж десятиліть співпрацював із цими виданнями. Його ім’я добре відоме читачам, це надзвичайно порядна людина з активною життєвою позицією, яка ніколи не стояла осторонь подій, що відбувалися довкола – Іван Тимофійович Черняк. Говорять, що журналістика – то група крові, та хай він і мав іншу професію педагога, та за групою крові дійсно був журналістом.
Сімнадцятирічним юнаком пройшов суворими дорогами Другої Світової війни, мав поранення і чимало державних нагород. Після закінчення війни багато років працював у школі селища Рогань, у визволенні якого брав участь.
Викладання уроків фізкультури і початкової військової підготовки поєднував із навчанням у педагогічному інституті, що вимагало багато сил і часу. Його вихованці досягали у Харківському районі найвищих спортивних результатів, в подальшому дослужилися до високих військових звань, стали колегами по педагогічній праці.
Чимало років потому Іван Черняк вчителював у школах м. Люботин, був заступником директора Гиївської школи. Завжди писав не тільки спогади про війну, але й про сучасні події, свідком і учасником яких був.
Ветерана війни і праці запрошували до школярів, які з великим хвилюванням і увагою слухали його спогади. Довгий час фронтовик продовжував справу патріотичного виховання юнаків і дівчат, хоча вже давно вийшов на заслужений відпочинок. Він завжди був бажаним гостем на урочистостях у Рогані і Люботині, Почесним громадянином яких він був.
Мені, Миколі Пархоменку, мешканцю міста Люботина з 1984 року, довелося працювати в редакції газети «Трибуна трудящих» редактором відділу фотоілюстрацій там же ближче познайомився з учасником бойових дій, талановитим учителем шкіл міста – Іваном Черняком. Щонайменше 20 років довелося пліч-о-пліч бути з ним на урочистостях, зустрічах, де його радо вітали і шанували. Наш колега був надзвичайно лагідною людиною, він не любив різких слів, нікого не образив грубістю. Тож коли виникло питання про прийняття Івана Тимофійовича до Національної спілки журналістів, я без вагань подав рекомендацію.
Надовго запам’ятався той день, 19 травня 2006 року, коли Люботинська загальноосвітня школа № 5 відзначала 160-річчя закладу. Подвір’я школи вщент було заповнене вчителями, колишніми випускниками, школярами, гостями та мешканцями Старого Люботина. Тут же Іван Тимофійович зустрівся з його колишніми випускниками, нині генерал-майором В. Луценко і полковником С. Гаєвським ( на фото).
Останніми роками Іван Черняк передавав свої матеріали до редакції через когось. Давалися взнаки і вік, і стан здоров’я. Цього трагічного травневого дня, коли сталася трагедія на проїжджій частині дороги, він мав намір на станції Люботин зустріти знайомих, щоб через них передати для газети «Слово ветерана» матеріал про святкування ювілею школи. Він писав до останнього дня.
І до цього часу важко змиритися з втратою, але світла пам'ять про друга, колегу і прекрасну людину завжди житиме у наших серцях.
Микола Пархоменко – керівник прес-центру РОВ
Автор: 
Додано: 
Переглядів:117 
Категорія - [
Коментарі (0)