15 лютого Люботин вшановував учасників бойових дій на території інших держав

15 лютого біля пам’ятника воїнам, загиблим у Афганістані, представники установ, підприємств, громадських організацій та громади міста вшанували учасників бойових дій на території інших держав, усіх тих, хто з честю та гідністю виконав свій військовий обов’язок у різний час у різних державах.

Міський голова Л.І Лазуренко, звертаючись до учасників заходу, відзначив, що Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість і знати ціну життя. І сумною звісткою він озивався у душах рідних та земляків, коли чийсь син повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але тоді вони, дев’ятнадцятирічні, свято вірили в те, що виконують свій інтернаціональний обов’язок. Біля ста молодих люботинців брали участь у чужій-не-своїй війні. Шестеро віддали за неї життя.

М.Г. Уманець, Почесний громадянин м. Люботина, депутат Харківської обласної ради, директор регіональної філії «Південна залізниця» наголосив,  

що 15 лютого назавжди залишиться  особливим днем для воїнів-афганців, бо цього дня закінчилася нарешті війна. Ветерани афганської війни пройшли пекло цієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію держави. Подякував воїнам за активну громадянську позицію та за надійний захист сьогодні кордонів на Сході країни. 

Учасник  бойових дій  в Афганістані, голова Люботинської організації  Ради ветеранів Афганістану С. В. Гриценко, звертаючись до побратимів та присутніх, привітав зі святом та відзначив, що у полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, і сьогодні воїни-афганці на Сході України із честю захищають мир і спокій. Більше ніж 400 воїнів-героїв уже загинуло. Вічна їм пам'ять і слава.

Голова первинної організації ветеранів України сел. Караван Л.М. Кучерява побажала всім здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься Україна.

Урочистим салютом, хвилиною мовчання та покладанням квітів вшанували пам’ять тих, хто згорів в афганському пеклі, чесно виконуючи борг перед Батьківщиною.  

Вічна пам'ять героїчно загиблим в Афганістані люботинцям:

 - Давидову Валерію Івановичу. Бойова  машина воїна прийняла на себе основний удар ворога. Жертвуючи собою, Валерій рятував своїх товаришів, дав їм можливість виконати своє бойове завдання. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

- Савченку Олександру Дмитровичу. Під час супроводу колони БТР Олександра був підбитий душманським гранатометом. Рятуючи  поранених товаришів, Олександр отримав смертельне поранення в голову. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

 - Омельченку Сергію Миколайовичу. Воїн після нападу на їх сторожову заставу отримав важке поранення. Тиждень боролися лікарі за життя Сергія, але врятувати його не вдалося. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

- Тижненку Сергію Володимировичу. Воїн впродовж  2-х років побував у багатьох бойових операціях. Помер у шпиталі. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

       - Хомічу Сергію Олександровичу. Воїн після прибуття до Кандагару був призначений старшим водієм роти. Куля бандита підстерегла Сергія на маршруті. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

       - Літкевичу Олегу Анатолійовичу. Воїн був командиром відділення – старшим радіотелеграфістом роти зв’язку гвардійського десанту, багато разів виходив на бойові операції. Відзначався сміливістю і вмінням працювати з апаратурою в складних умовах, за що був нагороджений медаллю «За відвагу». Загинув Олег під час виконання бойового завдання на маршруті. Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

Почесний громадянин м. Люботин Олександр Кібальник присвятив воїнам- героям  свої поетичні рядки:

Восточное эхо.

Мать и смерть – два исконных врага,

Без домолвки, понятна причина.

Люди молятся разным богам,

Мать всегда уповает на сына.

Она – гордая –  падает ниц,

Ей сегодня совсем не до смеха.

Ведь все чаще с восточных границ,

Долетает печальное эхо.

Там воюют у скал сыновья,

По законам Христа и Аллаха.

Оттого не до сна матерям,

Ведь сердца их в груди, как на плахах.

В этом аде не быть без потерь,

Жалко, сводок конкретных не знаем.

Сколько наших  там вырвала смерть,

Сколько завтра еще потеряем.

Видел я в цинке присланный гроб,

Не забуду прискорбную дату.

Мать рыдала, кричала: «За что?

В чем, Господь, пред Тобой, виновата?»

И повис над деревнею стон,

Над страной закружил без ответа,

Ностальгиею, стаей ворон,

Как же вытерпеть матери это?

Ей теперь, хоть разверзнись земля,

Будь потоп или рези инфаркта.

Только слезы ее у Кремля,

Не созвучны с идеею фарса.

И сегодня у наших границ,

Кровь обильно Донбасс поливает.

В храмах матери падают ниц,

Сыновья их вернуться ль, не знают.

Мать и смерть – два исконных врага,

Жаль, бывают нелепы причины.

Люди молятся разным богам,

Только матери в том не повинны.