Про строкову військову службу вустами солдата
Ярмак Юрій Михайлович - 1996 р.н проживає у смт. Кулиничі, призивався на строкову військову у жовтні 2016 р.
- Коли я призивався до лав Збройних Сил України, на строкову військову службу, великого бажання служити не було, але після розмови у військоматі і вдома вирішив, що це мені потрібно.
Службу розпочав у навчальному центрі смт. Десна, де потрапив до 300 навчального танкового полку. Там навчався за спеціальністю - навідник танкової гармати. За деякий час пройшов КМБ и прийнав Присягу на вірність народу України. Через півтора місяці на навчаннях ми зі своїм екіпажем, відстрілялися на відмінно. Після закінчення та освоєння професії, нас повинні були відправити у різні частини, але я вирішив залишитися. Моє рішення було підтримано командуванням, після чого мене перевели на посаду механіка з ремонту дизельних двигунів, посаду опанував швидко. Забезпечення у навчальному центрі спочатку було не дуже, але з часом командування нагородило забезпеченням і зробило ремонт у казармах, де встановили бойлери і пральні машини-автомат. Зі мною проживало 60 чоловік постійного складу. Ставлення командирів до солдат і підлеглих було дуже гарне. Щодо питання “дідовщини”, яке хвилює багатьох, чи є чи не має - не має, але є поодинокі військові, які намагаються її повернути, але в частинах командування сприяє і допомагає, щоб цього не було. Взагалі про службу: більше позитивного, чим негативного, один із мінусів - це маленька заробітна платня в розмірі 190 грн, також довге відрядження на охорону складів з повною бойовою викладкою, але я гадаю, що це не мінус, а тільки плюс.
Хотів би ще потрапити в зону АТО, але нас не направляли і відправляти не збиралися.
Після мого звільнення з лав Збройних Сил України я прибув до Харківського ОРВК та став на облік та до оперативного резерву першої черги.
Мрію та дуже хочу, у майбутньому, вступити в військовий ВУЗ і стати хорошим командиром.
Начальник військово - облікового столу
А.Ю. Захаренко