«Тривожні дзвони Чорнобиля»

Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

У ті трагічні дні суровий екзамен тримали всі: пожежники,  транспортники, будівельники, медики, електрики, спеціальні частини хімзаводу та інші підрозділи Міністерства оборони і Міністерства внутрішніх справ. Ризикуючи власним здоров’ям і життям, ці, в основному молоді люди, самовіддано щодоби несли вахти біля розжареного реактора, рятували опромінених, очищали від радіації поля, сади, і житло.

Проходять роки після аварії на Чорнобильській атомній електростанції, але ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, чути її дзвони.

Згадаймо лиш окремі епізоди цієї трагедії.

Протягом 25 квітня 1986 року були збої в роботі, які не дозволяли  провести випробування четвертого ядерного реактора Чорнобильської АЕС. Була п’ятниця, кінець трудового тижня. Країна чекала вихідних.

 26 квітня 1986 року. Субота. Ухвалено рішення почати випробування. Одночасно виключена аварійна система захисту.

Перша година ночі. 22 хвилини 30 секунд. Електронно-обчислювальна машина видає інформацію, що потрібна термінова зупинка реактора, але оператори продовжують процес. Потужність реактора починає швидко зростати.

Перша година ночі. 23 хвилини 40 секунд. Натиснута кнопка аварійної зупинки реактора. Через кілька секунд – вибух.

Ранком 27 квітня 1986 року шведські дипломати у Москві звертаються з запитаннями до радянського державного Комітету з використання ядерної енергії. Їм відповідають, що інформацією не володіють. О 21 годині телевізійна програма «Время» визнає: «На Чорнобильській атомній станції пошкоджений один реактор. Вживаються заходи по ліквідації аварії... Потерпілим надається допомога. Створена урядова комісія».

Уряд СРСР повідомляє: «Радіаційна ситуація покращується. Стан повітря над Київською областю та Києвом не викликає тривоги. Якість питної води і води в річках та водоймищах відповідає стандартам».

Франція відкликає своїх громадян із Києва. В той же час фінське  посольство направляє спеціальний літак для евакуації понад ста студентів та  технічних спеціалістів. Великобританія також евакуює студентів та  викладачів із Києва.

Перше травня. В Москві на параді люди з прапорами та квітами  заповнюють Красну площу. В телевізійних передачах підкреслено показують  барвисті колони демонстрантів у Києві.

Через 40 років після закінчення Другої Світової війни на нашій  землі знов прозвучало страшне слово «евакуація».

 На початку травня 86-го була розпочата евакуація мешканців міста Чорнобиля та сіл в радіусі 30 км від Прип’яті. Уявіть, як важко було селянам, особливо старим людям, залишати свої домівки, землю, господарства, могили предків.

Метушня і тривога панували в ті часи в Поліському краї. Батьки шукали дітей, дружини чоловіків з усіх кінців Союзу. Вже у неіснуючі відділення зв’язку летіли тривожні телеграми від рідних та близьких.

Чорнобиль схопив у смертельні обійми 786 населених пунктів  Київської, Житомирської, Чернігівської, Брянської, Могильовської,  Гомельської областей, які виявились в зоні відчуження.

…

Для нашого слуху слово «Чорнобиль» багате змістом та значенням. «Чорний» і «биль» – два корені, які складають і одночасно змушують шукати асоціації та співзвучність.

При цьому слово «биль» звучить так схоже на «біль»!

На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками. 

24 квітня до пам’ятного знаку жертвам Чорнобильської катастрофи прийшли мешканці, учні шкіл, представники організацій та установ міста. Об 11 – 00 почався мітинг, присвячений Міжнародному дню пам’яті Чорнобиля.

Секретар Люботинської міської ради Лариса Василівна Гільова у своєму виступі подякувала всім учасникам ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, які виконували найвищий синівський обов`язок перед рідною землею і рідним народом  та вручила грамоти  за активну громадську позицію, значний особистий внесок в забезпечення діяльності Люботинського товариства «Союз Чорнобиль України»  Кравченку Сергію Володимировичу, Бутенку Володимиру Григоровичу, Гиренку Миколі Михайловичу.

До присутніх також звернулися:  начальник приміської пасажирської служби ПЗ Кухарчик Ігор Леонідович, голова Люботинської організації «Союз Чорнобиль України» Глущенко Микола Володимирович, член Люботинської організації «Союз Чорнобиль України» Семьонова Валентина Миколаївна, які бажали ліквідаторам миру та міцного здоров’я.

Пам’ять всіх, хто загинув в наслідок Чорнобильської катастрофи, вшанували хвилиною мовчання, пам’ятний знак жертвам Чорнобильської катастрофи увінчали квітами.

Чорнобильська аварія – перший дзвінок у ХХІ століття. Нехай  у цей день, День національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям.