Корупція (походить від латинського corruptio) - означає псування, розбещування, підкуп. VІІІ Конгрес ООН (1990) протидію корупції визнав одним із стратегічним напрямів запобігання організованій злочинності. Міжнародне співтовариство вважає корупцію однією з основних політичних проблем сучасного суспільства. Незаперечним фактом на сьогодні є те, що таке явище як корупція перестає бути проблемою окремо взятої країни. Воно з кожним роком набуває транснаціонального масштабу, створює загрозу стабільності й безпеці громадянського суспільства, руйнує етичні цінності та уявлення населення про справедливість.

    Протидія цьому злочинному явищу вимагає належного законодавчого забезпечення, тобто запровадження дієвого комплексу нормативно-правових положень, що регулюють механізми запобігання корупції та посилення відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних діянь.

Однією з найбільш вагомих подій в історії сучасних міжнародно-правових відносин у сфері запобігання та протидії корупції є підписання міжнародною спільнотою 9 грудня 2003 року в м. Меріда (Мексика) Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції – найбільш змістовного міжнародного акту, спрямованого на попередження та боротьбу з корупцією, як у світовому так і у національному масштабі.

       В основу згаданої Конвенції органічно покладено дві ключові засади: заходи щодо запобігання корупції та боротьба із цим явищем.

Зазначена Конвенція містить 71 статтю та визначає ключові засади здійснення державами-учасницями політики у сфері запобігання та протидії корупції, а саме: запровадження органу або органів із запобігання та протидії корупції (стаття 6), оптимізацію функціонування публічного та приватного сектору (статті 7 та 12), запровадження кодексів поведінки державних посадових осіб (стаття 8), забезпечення доступу громадськості до процесів протидії корупції (стаття 13), впорядкування сфери державних закупівель й управління державними фінансами (стаття 9) та ін.

      У статті 20 Конвенції ООН проти корупції наголошено на тому, що за умови дотримання своєї Конституції та основоположних принципів правової системи кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисне незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати.

      Слід звернути увагу на те, що в даний час у ряді країн вживаються ефективні заходи, як нормотворчого, так і організаційного характеру, щодо приведення національного законодавства країни у відповідність до вимог Конвенції ООН проти корупції.

     Для прикладу можна навести оновлену "антикорупційну" законодавчу базу Російської Федерації, де схвалено "антикорупційний" пакет Законів Російської Федерації, а саме: Федеральний Закон "Про протидію корупції", Федеральний Закон "Про внесення змін у деякі законодавчі акти Російської Федерації у зв’язку з ратифікацією Конвенції ООН проти корупції та Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією у контексті кримінального права» та Федеральний Закон «Про внесення змін у деякі законодавчі акти Російської Федерації у зв’язку з прийняттям Федерального Закону «Про протидію корупції».

     Що стосується нашої країни, слід зазначити, що з моменту підписання Україною Конвенції ООН проти корупції (Україна ратифікувала цей міжнародний акт Законом України "Про ратифікацію Конвенції ООН проти корупції" від 18 жовтня 2006 року) імплементація її положень в національне законодавство стало одним із пріоритетних завдань сьогодення. 

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Ю. Константінов