Розірвання шлюбу в судовому порядку після набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»
Автор: Chekardina   Додано: 9 квітня 2014   Переглядів:898   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Розірвання шлюбу

в судовому порядку після набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»

 

Згідно з положеннями законодавства розірвання шлюбу здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану та в судовому порядку.

До липня 2010 року розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, підлягало реєстрації в відділі державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) за заявою колишньої дружини або чоловіка. Але у зв’язку з прийняттям 1 липня 2010 року Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», яким було внесено зміни до Сімейного кодексу України, цей порядок було змінено. Відповідно до перехідних положень вказаного закону рішення про розірвання шлюбу, прийняті судом до 27 липня 2010 року, підлягають реєстрації в органі ДРАЦС. Рішення ж суду про розірвання шлюбу, прийняті після 27 липня 2010 року, що набрали законної сили, є документами, що посвідчують факт розірвання шлюбу і додаткової реєстрації не потребують. Тому особам, шлюб між якими розірвано у судовому порядку після 27 липня 2010 року, свідоцтво про розірвання шлюбу не видається. Відповідне свідоцтво видається лише особам, які розривають шлюб у позасудовому порядку шляхом звернення до органів ДРАЦС.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, надсилається судом до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення судового рішення для внесення відомостей до Державного реєстру атів цивільного стану громадян. В актовому записі про шлюб відділом державної реєстрації актів цивільного стану робиться відповідна відмітка про його розірвання.

Відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду також робиться в паспортах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану та пред’явленні рішення суду. У паспорті зазначаються прізвище, ім’я, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, повне найменування суду, яким ухвалено рішення, дата і номер рішення суду, прізвище після розірвання шлюбу.

Крім того важливо зазначити, що відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Про цей факт обов’язково треба зазначити у позовній заяві або заявити під час судового розгляду справи.

Якщо особа, у паспорті якої робиться відмітка про розірвання шлюбу, змінила прізвище на дошлюбне, то на першій сторінці паспорта одночасно вказується, що у зв’язку зі зміною прізвища паспорт підлягає обміну в місячний строк.

 

Спеціаліст відділу державної реєстрації актів цивільного стану
Люботинського  міського управління юстиції у Харківській області Гладка Н.С.



 ДО УВАГИ ВИБОРЦІВ!
Автор: Chekardina   Додано: 9 квітня 2014   Переглядів:1231   Категорія - [Головна, Правова освіта населення, Вибори 2014]
 


ДО УВАГИ ВИБОРЦІВ!

 

Постановою Верховної Ради України № 757-VII від 22.02.2014 року було призначено на 25 травня 2014 року позачергові вибори Президента України. Тож у зв'язку з початком процесу їх підготовки та проведення, звертаємо увагу на те, що згідно з ч.3 ст. 32 Закону України «Про вибори Президента України»: кожен громадянин має право ознайомитися із списком виборців у приміщенні відповідної дільничної виборчої комісії та перевірити правильність внесених до нього відомостей. Громадянин має право звернутися до відповідної дільничної виборчої комісії або безпосередньо до органу ведення Державного реєстру виборців чи суду за місцезнаходженням виборчої дільниці щодо допущених при складанні попереднього списку виборців неправильностей, у тому числі невключення, неправильного включення або виключення із списку виборців його або інших осіб, а також щодо наявності або відсутності відміток про постійну нездатність виборця самостійно пересуватися.

Дільнична виборча комісія звичайної виборчої дільниці наступного дня після отримання попереднього списку виборців надає його для загального ознайомлення у приміщенні дільничної виборчої комісії.

Дільнична виборча комісія звичайної виборчої дільниці не пізніш як за дванадцять днів до дня виборів надсилає або доставляє в інший спосіб кожному виборцю іменне запрошення, отримане від органу ведення Державного реєстру виборців, яким повідомляє про включення його до попереднього списку виборців відповідної виборчої дільниці, адресу дільничної виборчої комісії, її номер телефону і розпорядок роботи, а також про час і місце голосування. Виборцям, стосовно яких у списку виборців є відмітка про постійну нездатність пересуватися самостійно, одночасно повідомляється, що їм буде надана можливість проголосувати за місцем перебування.

Громадянин особисто подає заяву до дільничної виборчої комісії чи органу ведення Державного реєстру виборців щодо обставин, передбачених ч. 3 ст. 32 Закону України «Про вибори Президента України». У разі якщо громадянин за станом здоров’я не може особисто подати заяву, дільнична виборча комісія за його зверненням зобов’язана забезпечити прийняття заяви у нього в інший спосіб. До заяви додаються документи (копії документів), які підтверджують зазначені в ній відомості.

Вказана заява може бути подана не пізніш як за п’ять днів до дня виборів і розглядається виборчою комісією протягом одного дня. Заява, подана після зазначеного строку, не розглядається.

За результатом розгляду заяви дільнична виборча комісія приймає рішення про передачу такої заяви до органу ведення Державного реєстру виборців. Рішення виборчої комісії невідкладно разом із заявою виборця та доданими до неї документами (копіями документів) направляється до відповідного органу ведення Державного реєстру виборців і не пізніше наступного дня після дня його прийняття видається особі, яка подала заяву, а також надсилається особі, якої дане рішення стосується (якщо така особа не є особою, яка подала заяву).

Орган ведення Державного реєстру виборців забезпечує розгляд заяв виборців у порядку, встановленому Законом України "Про Державний реєстр виборців". Орган ведення Державного реєстру виборців вносить відповідні зміни до персональних даних у Державному реєстрі виборців у порядку, визначеному Законом України "Про Державний реєстр виборців".

Про результати розгляду заяв виборців орган ведення Державного реєстру виборців невідкладно повідомляє відповідну дільничну виборчу комісію.

Адміністративний позов про уточнення списку виборців може бути подано до суду в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Суд при розгляді даного адміністративного позову звертається до відповідного органу ведення Державного реєстру виборців із запитом щодо уточнення відомостей про виборця. Рішення суду про внесення змін до попереднього списку виборців не пізніш як за п’ять днів до дня голосування подається виборцем до відповідного органу ведення Державного реєстру виборців або до відповідної дільничної виборчої комісії для негайного направлення до такого органу, а пізніше цього строку - до дільничної виборчої комісії.

Статтею 173 Кодексу адміністративного судочинства України визначені особливості провадження у справах щодо уточнення списку виборців. Відповідно до норм зазначеної статті, право звернутися з адміністративним позовом про уточнення списку виборців, у тому числі про включення або виключення зі списку себе особисто або інших осіб, має кожен, хто має право голосу на відповідних виборах.

Адміністративні справи щодо уточнення списку виборців розглядає місцевий загальний суд як адміністративний суд за місцезнаходженням відповідної комісії.

Позовна заява про уточнення списку виборців подається до адміністративного суду без сплати судового збору. Позовну заяву може бути подано не пізніш як за два дні до дня голосування.

Суд вирішує адміністративні справи щодо уточнення списку виборців у дводенний строк після надходження позовної заяви, але не пізніше ніж за два дні до дня голосування, а якщо позовна заява надійшла за два дні до дня голосування, - невідкладно.

Постанови адміністративного суду щодо внесення змін у списки виборців виконуються негайно.

 

Відділ юридичного забезпечення виконкому




 Діяльність органів місцевого самоврядування у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації
Автор: Chekardina   Додано: 2 квітня 2014   Переглядів:1740   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Діяльність органів місцевого самоврядування у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Повноваження, основні функції та завдання органів місцевого самоврядування у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації регулюються Законом України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року N 1932-XII та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII.

Переглянути весь документ - натисніть "Читати далі"




 Адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері оборони та безпеки України
Автор: Chekardina   Додано: 2 квітня 2014   Переглядів:2315   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері оборони та безпеки України

Невиконання конституційного обов’язку захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України тягне за собою кримінальну та адміністративну відповідальність за законодавством України. Це обумовлено, в першу чергу, важливістю цих відносин для самого існування незалежної держави, підтримання спокою та безпеки в суспільстві. Найбільшу кількість таких норм містить Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року (далі - КУпАП). Суть їх полягає у наступному:

 


Переглянути весь документ - натисніть "Читати далі"




 Права та обов’язки, соціальний та правовий захист військовозобов'язаних, призваних на військову службу у зв'язку з мобілізацією, та резервістів
Автор: Svetlana   Додано: 25 березня 2014   Переглядів:919   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

     Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає, зокрема прийняття на військову службу в добровільному порядку (за контрактом), призов на військову службу, проходження служби у військовому резерві. Обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Згідно зі статтею 22 цього Закону військовозобов’язані зобов'язані з'являтися за викликом до військових комісаріатів (військовозобов'язані Служби безпеки України – за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України) для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час. Під час мобілізації та переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на штати воєнного часу громадяни (крім тих, які проходять службу у військовому резерві), зобов'язані з'явитися на збірні пункти у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних посвідченнях, повістках або розпорядженнях військових комісарів (військовозобов'язані Служби безпеки України - керівників органів, де вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Резервісти зобов'язані з'явитися до військових частин у строки, визначені командирами військових частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві.           

                                      Люботинське міське управління юстиції

Переглянути весь документ - натисніть "Читати далі"




 Права та обов’язки, соціальний та правовий захист військовослужбовців, прийнятих на військову службу в добровільному порядку (за контрактом)
Автор: Svetlana   Додано: 25 березня 2014   Переглядів:840   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

    На військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим статтею 20 Закону вимогам проходження військової служби. Відповідно до статті 21 Закону громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати. Перевезення громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, до місця служби здійснюються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво відповідними військовими формуваннями, в яких проходять військову службу військовослужбовці.Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153.

 

Люботинське міське управління юстиції

 

Переглянути весь документ - натисніть "Читати далі"




 Увага! Інформація щодо пра та обов’язків військовозобов’язаних та військовослужбовців
Автор: Chekardina   Додано: 20 березня 2014   Переглядів:871   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

ІНФОРМАЦІЯ

щодо прав та обов’язків, соціального та правового захисту військовозобов'язаних, призваних на військову службу у зв'язку з мобілізацією, резервістів, а також військовослужбовців, прийнятих на військову службу в добровільному порядку (за контрактом)

 

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок включає, зокрема прийняття на військову службу в добровільному порядку (за контрактом), призов на військову службу, проходження служби у військовому резерві.

Права та обов’язки, соціальний та правовий захист військовозобов'язаних, призваних на військову службу у зв'язку з мобілізацією, та резервістів.

 

Переглянути весь документ - натисніть "Читати далі"




 Порядок оформлення згоди батьків щодо виїзду дитини за кордон
Автор: Chekardina   Додано: 20 березня 2014   Переглядів:947   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

             Порядок оформлення згоди батьків щодо виїзду дитини за кордон 


Слід зазначити, що в Україні протягом останнього часу істотно змінилися основні підходи до реалізації прав дітей на виїзд за межі України. Існують певні правила, за якими діти можуть перетинати український кордон. Конституцією України від 28 червня 1996 року, а саме статтею 33, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

            Законодавством України встановлені вимоги щодо документального оформлення виїзду дитини за кордон.Так, стаття 313 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

 

Переглянути весь документ - натисніть "Читати далі"




 КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ
Автор: Chekardina   Додано: 20 березня 2014   Переглядів:1593   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

                КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ


Українське суспільство, поряд з іншим цивілізованим світом, прагне до справедливості, добробуту та свободи у самому широкому розумінні цих слів. Незважаючи на великі труднощі та перешкоди, Україна рухається шляхом демократичних змін, будівництва демократичної держави, тобто до справжнього народовладдя.

Одним з важливіших принципів свободної демократичної держави і основою народовладдя є верховенство Закону та його неухильне дотримання.

Основним Законом держави була та залишається Конституція, як втілення істотних прав людини (громадянина) на справедливость, свободу та добробут.У цьому аспекті, предметом дослідження цієї роботи є права і свободи людини, закріплені в спеціальному розділі Конституція України 1996 року, який іменує­ться "Права, свободи та обов'язки людини і громадяни­на".

 

Переглянути весь документ - натисніть "Читати далі"




 Графік проведення «Гарячої лінії» начальником Люботинського міського управління юстиції Харківської області на IІ квартал 2014 року
Автор: Chekardina   Додано: 18 березня 2014   Переглядів:743   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

                                            Графік проведення «Гарячої лінії» начальником

    Люботинського міського управління юстиції Харківської області

    на IІ квартал 2014 року 

 

№з/п

Дата

Посада особи, яка проводитиме прийом

П.І.Б особи, яка проводитиме прийом 

     

1.

01.04.2014

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Харківської області

 

Константінов Юрій Леонідович

2.

06.05.2014

3.

02.06.2014

     
       
       

 

Номер телефону «Гарячої лінії»: 741-02-00.

Час роботи «Гарячої лінії»: з 10-00 до 11.30 у встановлені графіком дні. 




 Право на подачу звернення до Європейського суду з прав людини та попередні процедури
Автор: Svetlana   Додано: 28 лютого 2014   Переглядів:1168   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

    Не обов'язково бути громадянином однієї з держав, пов'язаних з Конвенцією. Достатньо того, що порушення на яке скаржиться людина було здійснено в межах юрисдикції однієї з держав - членів. Можна бути фізичною або юридичною особою (компанією, асоціацією, тощо).

Звернутися зі скаргою до Суду можна, якщо людина вважає, що вона особисто і безпосередньо стала потерпілим від порушення одного чи більше основних прав з боку однієї або кількох із держав. Не дозволяється подача загальної скарги з приводу будь - якого закону або заходу, наприклад, тому, що він здається несправедливим, також не можна скаржитися від імені інших людей (за виключенням належним чином оформленого офіційного представництва).                                                                                                  

    Надзвичайно важливо, щоб перед зверненням до Суду були використані усі засоби судового захисту в державі, проти якої спрямована заява, які могли б призвести до усунення порушення, що є предметом оскарження; в протилежному випадку необхідно буде довести, що такі засоби захисту є неефективними. Це означає, що слід спочатку звернутися до національних судів, яким підсудна справа, включаючи відповідну вищу судову інстанцію, для захисту своїх прав, про порушення яких є намір поскаржитись до Суду. Використовуючи належні засоби захисту, необхідно дотримуватись національних процесуальних правил, передбачених законодавством строків. Якщо заява стосується рішення національного суду, наприклад, вироку, то після того, як використано звичайну процедуру судового оскарження, немає потреби знову вдаватися до спроб перегляду цього рішення. Також не обов’язково використовувати позасудові засоби юридичного захисту або звертатися зі скаргами або заявами, наприклад, до парламенту, глави держави або уряду, міністра чи уповноваженого з прав людини, оскільки ці засоби захисту не вважаються такими, що необхідно використати перед зверненням до Суду.                   

     Недостатньо самого лише звернення до національних інституцій, необхідно також щоб в таких зверненнях піднімалися питання, які є підставою для подачі заяви до Суду.                   

    Можна подати заяву до Суду протягом шести місяців після ухвалення остаточного рішення судом або органом влади, до компетенції яких належить визначення питання, що є предметом цього звернення до Суду. Шестимісячний строк відраховується з моменту ознайомлення заявника або його адвоката з остаточним судовим рішенням, за результатами звичайної процедури оскарження на національному рівні, або ж - у разі якщо вважається, що ефективний засіб юридичного захисту щодо такого порушення на національному рівні відсутній - з моменту стверджуваного порушення.                                

   Перебіг шестимісячного строку припиняється в момент отримання Судом від заявника першого листа, в якому чітко викладено – хоча б у стислій формі – предмет заяви, яку він маєте намір подати, або заповненого формуляру заяви. Звичайного запиту з проханням надати інформацію недостатньо, щоб зупинити перебіг шестимісячного строку.

Європейський суд з  прав людини розташований у Страсбурзі (Франція) за адресою: European Court of Human RightsAllée des Droits de l'Homme 67000 Strasbourg France    

   

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Ю.Константінов

 




 Законодавче забезпечення правового статусу національних меншин в Україні
Автор: Svetlana   Додано: 28 лютого 2014   Переглядів:1086   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

   Захист національних меншин — одна з найактуальніших проблем сучасності. До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. За переписом 2001 р. на території України проживають 130 національностей. Українці становлять 77,8 %, росіяни – 17,3 %; далі йдуть білоруси (0,5 %), молдовани (0,5 %), кримські татари (0,5 %), болгари (0,4 %), угорці, румуни та поляки (по 0,3 %), євреї (0,2 %) та інші. Кожна з представлених в Україні етнічних груп так чи інакше прагне зберегти свою мову, культурну спадщину, традиції, які в кінцевому рахунку формують основи національної ідентичності, забезпечують можливості для підтримки життєдіяльності й розвитку культури того чи іншого етносу, підтримки його соціальної й політичної спроможності. Однією з головних умов для цього є законодавчо закріплені та підтримувані державою права національних меншин.                                                         

    Правовий статус національних меншин в Україні регулюється Конституцією України від 28 червня 1996 р., Декларацією прав національностей України від 1 листопада 1992 р. №1771-ХІІ та Законом України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р. №2494-ХІІ. Також Україна є стороною міжнародних договорів, які мають на меті захист основних прав національних меншин. Так, відповідно до статті 5 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифіковано Законом №703/97-ВР від  09.12.1997 р.): “Сторони зобов’язуються створити необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову, традиції та культурну спадщину”. У січні 2002 р. Україна приєдналася до Конвенції про статус біженців 1951 р. і Протоколу про статус біженців 1967 р. У травні 2003 р. вдруге було ратифіковано Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. Реалізація вищезазначених актів національного законодавства та міжнародно-правових документів і стандартів відбувається через державні й регіональні програми національно-культурного розвитку національних меншин.                                                                                                            

    Держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, які проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною загальновизнаних прав людини.

 

 

Провідний спеціаліст

Люботинського міського

управління юстиції

Ю.Редько

 




 Особливості нотаріального посвідчення довіреності
Автор: Svetlana   Додано: 28 лютого 2014   Переглядів:1194   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

   Довіреність – це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Стаття 244 Цивільного кодексу України (далі-Кодекс), визначає, що представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Не підлягають нотаріальному посвідченню або можуть посвідчуватися нотаріусом за бажанням заявника довіреності на одержання заробітної плати, стипендій, пенсій, аліментів, інших платежів, поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо). Такі довіреності можуть бути посвідчені посадовою особою організації, у якій довіритель працює, навчається, житлово-експлуатаційною організацією, перебуває на стаціонарному лікуванні або за місцем його проживання. Чинним законодавством передбачено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, довіреності можуть бути посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування. Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених. При цьому стаття 245 Кодексу містить застереження щодо виду довіреностей, які можуть бути посвідчені уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування. А саме зазначеними посадовими особами посвідчуються довіреності за винятком довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування та розпорядження транспортними засобами. Посвідчення таких довіреностей має відбуватися з дотриманням вимог Закону України «Про нотаріат» та інших нормативно-правових актів.                                                                                            

    При посвідченні довіреності на ведення справи в суді нотаріус повинен роз'яснити довірителю, що уповноважена особа (представник) вправі вчиняти від його імені як позивача всі процесуальні дії, передбачені статтями 27, 31 Цивільного процесуального кодексу України. Обмеження повноважень представника щодо вчинення конкретних-процесуальних дій мають бути обумовлені в довіреності. У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (стаття 238 Кодексу). Довіреність на вчинення правочину, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем, нотаріусом не посвідчується. 

    У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування для юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження - для юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посади, які вони займають. У довіреностях, що видаються на вчинення правочинів щодо розпорядження майном, також зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків довірителя (податковий номер). У довіреностях, виданих на ім'я адвокатів, можуть зазначатися їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання). Довіреність, видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережене право на передоручення. При цьому нотаріус роз’яснює положення статті 240 Кодексу, якою встановлено, що представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передано відповідні повноваження (замісника). На основній довіреності нотаріусом робиться відмітка про передоручення, а копія основної довіреності долучається до примірника довіреності, що залишається у справах нотаріуса. Довіреність, за винятком безвідкличної, або передоручення може бути скасована у будь-який час особою, яка видала довіреність. Відмова від цього права є нікчемною. Для цього, довірителю необхідно звернутися до нотаріуса із письмовою заявою про скасування довіреності або передоручення. При одержанні такої заяви нотаріус робить відмітку про скасування довіреності на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Після цього нотаріусом здійснюється реєстрація скасування довіреності у Єдиному реєстрі довіреностей. Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності, як це передбачено статтею 249 Кодексу, може бути оформлено нотаріусом шляхом передавання відповідної заяви.

 

Провідний спеціаліст

Люботинського міського

управління юстиції




 До уваги адвокатів (інформаційне повідомлення)
Автор: Chekardina   Додано: 27 лютого 2014   Переглядів:1157   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Інформаційне повідомлення

До уваги адвокатів!

 

Оголошено конкурс з відбору адвокатів, які залучаються до надання безоплатної вторинної правової допомоги. Заяви для проходження конкурсу приймаються Головним управлінням юстиції у Харківській  області, а також всіма районними, міськими, міськрайонними управліннями юстиції до 28 березня 2014 року.

З повним текстом оголошення можна ознайомитися на офіційному веб-сайті Головного управління юстиції у Харківській області (http://justic.kh.ua/).

 

                                 Люботинське міське управління юстиції




 ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ШЛЮБУ В УКРАЇНІ
Автор: Chekardina   Додано: 21 лютого 2014   Переглядів:1014   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ШЛЮБУ В УКРАЇНІ

 

Реєстрація шлюбу є важливою подією для кожної людини. Дана подія передбачає проходження певної формальної процедури та документальної підготовки.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» для державної реєстрації шлюбу жінкою та чоловіком особисто подається заява до органу державної реєстрації актів цивільного стану за їх вибором. Особи, які подали заяву про державну реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими.

Якщо жінка та/або чоловік не можуть через поважну причину особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника повинні бути нотаріально засвідчені.

Повторний шлюб реєструється органом державної реєстрації актів цивільного стану за умови пред'явлення особами, які раніше перебували в шлюбі, документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану, що прийняв заяву про реєстрацію шлюбу, зобов'язаний ознайомити наречених з умовами і порядком державної реєстрації шлюбу, їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків, обов'язком повідомити один одному про стан свого здоров'я, попередити наречених про відповідальність за приховання відомостей про наявність перешкод для державної реєстрації шлюбу.

Державна реєстрація шлюбу проводиться після закінчення одного місяця з дня подання нареченими заяви про державну реєстрацію шлюбу.

За наявності поважної причини і з дозволу керівника органу державної реєстрації актів цивільного стану державна реєстрація шлюбу проводиться до закінчення зазначеного строку.

Якщо є відомості про наявність перешкод для державної реєстрації шлюбу, керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану може відкласти таку реєстрацію, але не більш як на три місяці.

Якщо наречені не з'явилися для проведення державної реєстрації шлюбу і не повідомили про причину неявки протягом трьох місяців з дня подання відповідної заяви, заява втрачає чинність.

Якщо наречені не можуть з'явитися з поважної причини для проведення державної реєстрації шлюбу у встановлений день, строк такої реєстрації переноситься за їх письмовою заявою на інший день. У такому разі строк перенесення реєстрації шлюбу не може перевищувати одного року від дня подання відповідної заяви.

Державна реєстрація шлюбу проводиться у приміщенні органу державної реєстрації актів цивільного стану.

За заявою наречених державна реєстрація шлюбу може проводитися за місцем їх проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважної причини прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Державна реєстрація шлюбу проводиться у присутності нареченої та нареченого з пред'явленням для посвідчення їх особи і віку паспортів громадянина України або паспортних документів іноземця. Державна реєстрація шлюбу через представника не допускається.

Про державну реєстрацію шлюбу в паспортах громадянина України осіб, які зареєстрували шлюб, робиться відмітка із зазначенням прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя та місця і дати такої реєстрації.

Державна реєстрація шлюбу посвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Від щирого серця бажаємо молодим сім'ям злагоди та добробуту, щирих та теплих почуттів на довгі роки! Щасливого Вам сімейного життя!

 

 

 

Спеціаліст відділу державної реєстрації
актів цивільного стану Люботинського
міського управління юстиції

Гладка Н.С.




 Про виконавче провадження
Автор: Svetlana   Додано: 19 лютого 2014   Переглядів:935   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

   Відділом державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції Харківської області роз’яснюється положення статті 78 Закону України « Про виконавче провадження», якою визначено виконання рішення про виселення боржника.

 

Стаття 78. Виконання рішення про виселення боржника

1. Державний виконавець перевіряє стан виконання рішення про виселення боржника на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

2. У разі невиконання боржником рішення самостійно державний виконавець виконує його примусово.

3. Державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Боржник вважається повідомленим про примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи за іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, під час виконання рішення не є перешкодою для виконання рішення.

4. Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні такій особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

5. Виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ з обов'язковим описом майна державним виконавцем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку боржнику. За необхідності державний виконавець в установленому законом порядку забезпечує зберігання майна боржника з покладенням пов'язаних з цим витрат на боржника.

6. У разі якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов'язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання особі, визначеній державним виконавцем.

7. Передане для зберігання майно боржника видається йому державним виконавцем на підставі акта після відшкодування боржником витрат, пов'язаних із зберіганням такого майна. У разі якщо боржник відмовляється відшкодувати витрати, пов'язані із зберіганням майна, вони компенсуються за рахунок реалізації частини майна боржника.

8. Зберігання майна здійснюється протягом не більше двох місяців. Після закінчення двомісячного строку невитребуване майно реалізується в порядку, визначеному цим Законом. Отримані від реалізації кошти, за вирахуванням понесених витрат, перераховуються боржнику. У разі якщо майно не було реалізовано, розпорядження ним здійснюється в порядку, встановленому для розпорядження безхазяйним майном.

9. Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.

10. У разі якщо особі, яка підлягає виселенню, має бути надано інше житлове приміщення, державний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. У разі ненадання у визначений строк іншого житлового приміщення державний виконавець складає відповідний акт і звертається до суду з поданням про встановлення порядку подальшого виконання рішення. До вирішення судом зазначеного питання виконавчі дії не провадяться.

11. У разі якщо особа самостійно вселилася у приміщення, з якого вона була примусово виселена, повторне її виселення може бути здійснено державним виконавцем на підставі ухвали суду, який прийняв рішення про виселення. Виконавче провадження в такому разі підлягає поновленню за постановою державного виконавця.

 

 Начальник відділу ДВС

Люботинського МУЮ

Харківської області

Я.В. Іськів

 




 Про Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини до 2020 року
Автор: Chekardina   Додано: 7 лютого 2014   Переглядів:926   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Про Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини до 2020 року

 

 

Пріоритетом для будь-якої держави має бути дотримання прав і свобод людини.                               В Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно статті 22 Основного Закону держави права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ч. 3 ст. 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Права будь-якої людини є універсальними (тобто, вони належать усім людям в будь-яких ситуаціях незалежно від соціального становища), вродженими (тобто, вони вже належать кожній людині лише за фактом народження) і невід'ємними (це означає неможливість позбавити індивіда цих прав чи неможливість його добровільної відмови від цих прав).

Указом Президента України від 8 квітня 2013 року №201/2013 схвалена «Стратегія

захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року», метою якої є визначення засад захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини шляхом забезпечення рівних прав і можливостей для її участі в соціально-економічному та культурному житті держави, а також активізації співпраці з громадськими об'єднаннями ромів. Принциповість цієї Стратегії полягає в тому, що вона направлена на:

пріоритетність прав і свобод людини; забезпечення прав національних меншин з урахуванням того, що політичні, громадянські, економічні, соціальні та культурні права є універсальними, неподільними, взаємозалежними та взаємопов'язаними; рівність громадян перед законом; одержання вимог законодавства у сфері міжнаціональних відносин та захисту прав національних меншин; недискримінація та толерантність; взаємодія органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з громадськими об'єднаннями ромів під час вирішення питань, що стосуються інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини; дотримання зобов'язань за міжнародними договорами України у сфері захисту прав людини та національних меншин.

Одним з основних завдань «Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року» є правовий захист ромів, який спрямований на залучення в установленому порядку представників громадських об'єднань ромів до участі у вирішенні питань суспільного життя, зокрема до розроблення та обговорення відповідних проектів актів і рішень, що впливають на становище ромської національної меншини; підвищення рівня правової обізнаності ромів; здійснення заходів щодо запобігання дискримінації ромів.

При Люботинському міському управлінні юстиції діє громадська приймальня з надання безоплатної первинної правової допомоги, де також можуть отримати правову допомогу представників ромської національної меншини.

Адреса: м. Люботин, вул. Радянська, 41 (та онлайн-громадська приймальня для отримання правової допомоги через мережу Інтернет за електронною адресою konstantinograd@ukr.net).

Графік роботи: щовівторка та щочетверга з 10.00 год. до 16.00 год.

 

 

 

Начальник Люботинського міського управління юстиції 

                                                          Ю. Константінов

 




 ПРАВА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ
Автор: Chekardina   Додано: 5 лютого 2014   Переглядів:855   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

ПРАВА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ


Проблема захисту прав біженців є досить актуальною для багатьох держав світу, в тому числі, й для України, враховуючи необхідність вирішення питання відповідності національного законодавства міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері захисту прав біженців.
Для врегулювання зазначеного питання Україною спершу було надано згоду на обов’язковість Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців. Результатом законодавчої роботи за цим напрямом спочатку став прийнятий 24 грудня 1993 р. Закон України «Про біженців», а потім – прийнятий 21 червня 2001 р. новий Закон України «Про біженців», завдяки якому було загалом досягнуто відповідності норм українського національного законодавства міжнародно-правовим стандартам у сфері захисту прав біженців, передусім Конвенції про статус біженців 1951 р. та Протоколу щодо статусу біженців 1967 р. 
10 січня 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців». Відповідно до цього Закону Україна зобов’язалася виконувати вимоги зазначених міжнародно-правових актів.
Прийняття Конституції України також було важливим етапом у розвитку системи захисту прав біженців в Україні, оскільки вона містить положення, що гарантують іноземцям і особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, а отже і біженцям, рівність прав, свобод і обов’язків із громадянами України (стаття 26).
Наступним кроком на шляху до вдосконалення системи захисту прав біженців, шукачів притулку в Україні та інших вразливих категорій осіб стало прийняття 8 липня 2011 року Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який замінив Закон України «Про біженців». Новий Закон, прийнятий з метою наближення до стандартів захисту ЄС, значно розширив коло осіб, яким надається захист в Україні, забезпечивши законодавче врегулювання проблеми додаткового (гуманітарного) та тимчасового захисту осіб, які не підпадають під ознаки біженця, але також потребують захисту.
Крім того, до переваг цього Закону можна віднести поліпшення захисту неповнолітніх дітей біженців, встановлення єдиної довідки про звернення за захистом в Україні та положення про видачу дозволу на проживання одночасно з визнанням статусу біженця.

Розділ III  Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»(далі – Закон) присвячений визначенню правового статусу іноземців чи осіб без громадянства, які звернулись до центрального  органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового  захисту, з заявою про  визнання  біженцем  або особою, яка потребує   додаткового   захисту, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

    Слід зауважити, що на етапі офіційного визнання осіб біженцями або особами, які потребують додаткового захисту розширюється коло їх прав та обов’язків.

Правовий статус таких осіб визначається статтею 14 Закону :
•    особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують
додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених  Конституцією та законами України,  а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 
•    особи,   яких  визнано  біженцями  в  Україні,  вважаються
такими, які постійно проживають в Україні, з дня прийняття рішення про визнання їх біженцями;
•    особи,  яких  визнано особами,  які потребують додаткового
 захисту, вважаються такими, які безстроково на законних підставах перебувають на території України. 

     Особа,  яку визнано  біженцем  або  особою,  яка  потребує додаткового захисту, має рівні з громадянами України права на:    
- пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом; 
- працю; 
- провадження підприємницької  діяльності, не забороненої законом; 
- охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; 
- відпочинок; 
- освіту; 
- свободу світогляду і віросповідання; 
- направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;
- володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; 
- оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; 
- звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
- безоплатну правову допомогу в установленому порядку.                                
     Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,  має рівні  з  громадянами  України  права  у шлюбних та сімейних відносинах.

     Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,  має право на  одержання  грошової  допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України,  та користування житлом, наданим у місці проживання.

     Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, користується іншими правами і свободами, передбаченими Конституцією та законами України.

     Разом з тим, поруч з правами завжди існують обов’язки. 
Так, особа,  яку визнано  біженцем  або  особою,  яка  потребує додаткового захисту, зобов'язана: 
     повідомляти  протягом  десяти  робочих днів центральний орган виконавчої  влади,  що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про зміну  прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття  громадянства  України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі; 
     знятися  з  обліку  і  стати  на  облік  центрального органу виконавчої  влади,  що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за новим  місцем  проживання у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної  одиниці   України, на  яку поширюється  повноваження іншого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують  додаткового  або  тимчасового  захисту; 
     проходити   щорічну   перереєстрацію  у  строки,  встановлені центральним   органом   виконавчої  влади,  що  реалізує  державну політику  у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового  захисту, за місцем проживання. Порядок такої перереєстрації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування  державної  політики  у  сфері  біженців  та  осіб, які потребують  додаткового або тимчасового захисту.


Державний нотаріус Другої державної нотаріальної

контори Харківського району Харківської області Радіонова Т.І.




 Поняття корупції та корупційних правопорушень
Автор: Chekardina   Додано: 5 лютого 2014   Переглядів:1002   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Поняття корупції та корупційних правопорушень

 

Корупцією є діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг (ст. 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією»).

Протиправне використання такими особами наданих їм повноважень передбачає перевищення ними їхніх владних та інших службових прав, а так само інше умисне зловживання ними, а також умисне невиконання покладених на них обов’язків.

Поняття корупції конкретизується шляхом виділення двох видів корупційних проявів: 1) корупційних діянь і 2) інших правопорушень, пов’язаних з корупцією.

До корупційних діянь належать:

незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій (в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що спрямована на здійснення повноважень місцевого самоврядування), матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави (в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування), кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Під матеріальними благами слід розуміти матеріальні умови життєдіяльності, які здатні забезпечити достаток, матеріальне благополуччя, задовольнити матеріальні інтереси. Такі умови створюються шляхом використання відповідних властивостей майна.

Матеріальні послуги – це будь-які дії майнового характеру, тобто дії, які потребують певних затрат праці для збільшення або поліпшення якості майна, а отже, мають свою грошову оцінку. Отримання таких послуг пов’язане з витратами майнового характеру (певного майна чи праці). При вчиненні ж корупційного діяння зацікавлена особа одержує такі блага без витрати ним свого майна і своєї праці за рахунок коштів держави або інших осіб. Такими послугами можуть бути: отримання коштів або матеріальних цінностей, у тому числі будівельних матеріалів та запчастин, для проведення ремонту квартири, транспортного засобу, побутової техніки, будівництва будинку, виконання робіт щодо догляду за літніми громадянами, дитиною тощо.

Пільгами визнаються встановлені законодавством переваги, що надаються особі (групи осіб), порівняно з іншими особами, і полягають у звільненні тих чи інших осіб від відповідних рівних для усіх або для певних категорій громадян обов’язків.

Інші переваги – це переваги (привілеї, додаткові гарантії), які не охоплюються поняттям «пільги», але ставлять певну особу в нерівне становище з іншими особами. Вони можуть полягати, зокрема, у праві на позачергове або першочергове одержання матеріальних благ чи послуг або пільг, які належать особі за законом. Наприклад, як отримання переваги може бути розцінене одержання квартири від держави особою, яка хоча і перебувала на обліку як така, що має право на першочергове одержання житла, але у відповідному списку таких осіб не була першою, тобто фактично одержала житло поза чергою.

Незаконним слід визнавати таке одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, яке взагалі не передбачене для неї (на яке вона за законом не має права), або, хоча й передбачене, але було одержане нею з порушенням встановленого законом порядку (в обхід закону).

Особливою формою (специфічним, замаскованим способом) незаконного одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг є прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості. За таких обставин особа приймає (одержує) предмети чи послуги за фіктивною вартістю. В результаті цієї фіктивності одержувач предметів чи послуг виграє матеріально. Він не сплачує за предмет чи послугу ту ціну, яка є дійсною і яку за них сплачують інші особи. При цьому зменшення для нього вартості предмета (послуги) відбувається у зв’язку з виконанням ним функцій держави.

Специфіка одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством, як різновиду корупційного діяння обумовлена предметом правопорушення (кредит, позичка, цінні папери, нерухомість) та способом його одержання (шляхом використання пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством).

При цьому пільги і переваги можуть стосуватися безпроцентних кредитів чи позичок, безкоштовного чи з частковою оплатою придбання майна, одержання кредитів чи позичок за заниженими процентними ставками, а також переваг, пов’язаних з формальними моментами (одержання кредитів, позичок, майна поза чергою, у першу чергу, в іншому пільговому порядку тощо).

Використання для одержання особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна, пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством, означає, що зазначені пільги взагалі не передбачені чинним законодавством, або конкретний суб’єкт корупційного діяння не належить до категорій осіб, на яких розповсюджуються передбачені законом відповідні пільги чи переваги, тобто їх дія на нього взагалі чи у даному випадку не поширюється.

Одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, гонорару чи іншої винагороди за наукову, викладацьку, творчу діяльність або медичну практику Законом не заборонено, а тому корупційним діянням не вважається.

Не може визнаватися правопорушенням, пов’язаним із корупцією, входження особи до складу редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різного роду журі, консиліумів, навіть за умови одержання нею винагороди за виконану роботу, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.

Під іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією, слід розуміти передбачені Законом України «Про боротьбу з корупцією» порушення спеціальних обмежень (ст. 5), вимог фінансового контролю (ст. 6, 9), невжиття заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10), невиконання обов’язків по боротьбі з корупцією (ст. 11).

Відповідальність за інші правопорушення, що мають «корупційний характер», тягнуть за собою адміністративну (наприклад, ст. 184-1 «Неправомірне використання державного майна» Кодексу України про адміністративні правопорушення) або кримінальну відповідальність (наприклад, ст. 364 «Зловживання владою або службовим становище», ст.365 «Перевищення влади або службових повноважень», ст.368 «Одержання хабара» Кримінального кодексу України, ст. 191 КК України «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем») тощо.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією» суб’єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, є особи, уповноважені на виконання функцій держави, до яких слід віднести державних службовців, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів, міністрів, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, посадових осіб місцевого самоврядування, а також військових посадових осіб збройних сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби). Зазначені суб’єкти за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, несуть адміністративну відповідальність на підставі ст. 3 Закону України «Про боротьбу з корупцією».

 

Завідувач Другою державною нотаріальною конторою

Харківського району Харківської області Н.В.Омельницька

 




 Діяльність Люботинського міського управління юстиції за 2013 рік
Автор: Svetlana   Додано: 14 січня 2014   Переглядів:737   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Звіт про діяльність Люботинського міського управління юстиції за 2013 рік: pro-robotu-upravlnnya.zip [5.8 Kb] (cкачувань: 12)




 Сім’я - простір без насильства
Автор: Svetlana   Додано: 13 січня 2014   Переглядів:1061   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

    Піклування про дітей та сім’ю є найсвятішим обов’язком дорослих. Кожна епоха в житті людства, кожен народ прагнули віднайти та створити такий захист, який би дав змогу виховати здорове, щасливе, досконале прийдешнє покоління, яке було б спроможне відвідати інші галактики, поринути у захоплююче вивчення та пізнання навколишнього світу, а перш за все – відчути себе геніальним та неповторним. Одним з найважливіших завдань соціально орієнтованої держави є сприяння вихованню здорових дітей, розвитку молодих сімей, задоволення їх потреб та виконання обов'язків передбачених чинним законодавством. Українська держава здійснює ряд дій, спрямованих на пріоритетне ефективне вирішення проблем сім'ї та дитинства, що є проблемою національного значення, котра потребує першочергового вирішення. Беручи на себе зобов’язання досягти такої мети, Україна керується принципом „діти – передусім за все”, який означає , що потреби дітей під час економічного піднесення і в час скрути, як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях, а також у сім’ї, повинні задовольнятися в першу чергу. Однак, поширеним є випадки, коли батько приходить додому напідпитку, підіймає руку на дружину та неповнолітніх дітей та влаштовує п’яний дебош. Як захистити себе у такому випадку, куди звертатись?

   Відповідно до Закону України „Про попередження насильства в сім’ї” заяви та повідомлення про застосування насильства в сім'ї приймаються дільничими інспекторами міліції та кримінальною міліцією у справах дітей органів внутрішніх справ за місцем проживання заявника. За отриманим повідомленням уповноважені особи міліції вживають у межах своїх повноважень заходи стосовно усунення насильства, зокрема, виносять офіційні попередження членам сім’ї про неприпустимість вчинення насильства та такої поведінки, а також беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства у сім’ї, виносять захисні приписи та контролюють їх виконання. В разі потреби співробітники міліції можуть залучити до розгляду повідомлень про вчинення насильства органи опіки і піклування, служби у справах неповнолітніх, спеціалізовані установи для жертв насильства в сімї.

Члени сім’ї, які вчинили насильство, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно – правову відповідальність відповідно до закону.

   Відповідно до статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вчинення насильства в сім'ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї, - тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'яти діб.

    Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб. 

 

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Ю. Константінов

 




 Матеріальна відповідальність працівника за шкоду
Автор: Svetlana   Додано: 13 січня 2014   Переглядів:860   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну підприємству, установі,

організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків 

 

            Матеріальна відповідальність працівників - це один з видів юридичної відповідальності, що виражається в обов’язку працівників покрити повністю або частково матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини. Конституція України (ст. 66) до обов’язків кожного громадянина відносить відшкодування завданих ним збитків. У статті 130 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП) зазначається, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну підприємству, установі, організації через порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене (ст.136 КЗпП). Згідно ст. 131 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді. За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (ст.132 КзпП).  Повна матеріальна відповідальність без обмеження будь-якою межею за шкоду, заподіяну працівником, передбачена ст. 134 КЗпП. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій статті, є вичерпним. До таких підстав відносяться:                                                                                                                                                        

1) укладення між працівником і власником письмового договору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 ст. 134). За таким договором працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей. Договори про повну матеріальну відповідальність укладаються при умові, що працівник досяг 18 років, тобто є повнолітнім і займає посаду (або виконує роботу), передбачену спеціальним переліком, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. №447/24 "Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщуються або що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва";

2) одержання майна та інших цінностей працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами (п. 2 ст. 134 КЗпП). Майно та інші цінності за разовими документами можуть отримувати працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не складає основної трудової функції і їх посади не містяться в названому вище переліку. У таких випадках власник повинен ознайомити працівника, якому видана разова довіреність, з порядком приймання, транспортування, збереження цінностей;                             

3) шкода завдана діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134);                                              

4) шкода завдана працівником, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134). Факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудової дисципліни, а тому повна матеріальна відповідальність за шкоду наступає незалежно від того, умисно або з необережності заподіяна шкода;

5) шкода завдана недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі й при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування підприємством, установою, організацією (п. 5 ст. 134). Наведений перелік збігається з переліком, передбаченим п. 1 ст. 133 КЗпП, який передбачає обмежену відповідальність в межах середнього місячного заробітку, а різниця полягає у формі вини працівника. Повна матеріальна відповідальність наступає за умисне заподіяння такої шкоди;                                                                                                                     

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п. 6ст. 134 КзпП). Відповідно до спеціальних нормативно-правових актів така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті; розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей, тощо;                                                                                                                   

7) шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 ст. 134). Наголосимо, що у такому випадку шкода заподіюється не будь-якою особою підприємству, а саме працівником, який перебуває з таким підприємством у трудових відносинах на підставі трудового договору. Шкода не при виконанні трудових обов'язків може бути заподіяна як у робочий час, так і після його закінчення або до початку роботи. Типовим прикладом спричинення такої шкоди є використання майна підприємства в особистих цілях, при виконанні на обладнанні (приладах, автотранспорті) підприємства роботи, що не відноситься до трудової функції працівника.                                                                                       

8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП) несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП, потрібно мати на увазі, що цим пунктом покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації в зв'язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівнику часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи винними посадовими особами, за наказом або розпорядженням яких звільнення або переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність у таких випадках покладається на службову особу незалежно від форми вини.

 

Провідний спеціаліст 

Люботинського міського

управління юстиції 

 




 Внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи захисту персональних даних
Автор: Svetlana   Додано: 13 січня 2014   Переглядів:765   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

   Верховною Радою України 3 липня 2013 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи захисту персональних даних», яким внесено зміни і до Закону України «Про захист персональних данних». Відповідно прийнятого Закону персональні дані обробляються у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, не довше, ніж це необхідно для законних цілей, у яких вони збиралися або надалі оброблялися. Подальша обробка персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях може здійснюватися за умови забезпечення їх належного захисту. Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.                                                                                                      

    У статті 9. зазначено, що володілець персональних даних повідомляє Уповноваженого про обробку персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів персональних даних, упродовж тридцяти робочих днів з дня початку такої обробки. Види обробки персональних даних, яка становить особливий ризик для прав і свобод суб’єктів персональних даних, та категорії суб’єктів, на яких поширюється вимога щодо повідомлення, визначаються Уповноваженим. Повідомлення про обробку персональних даних подається за формою та в порядку, визначеними Уповноваженим. Володілець персональних даних зобов’язаний повідомляти Уповноваженого про кожну зміну відомостей, що підлягають повідомленню, упродовж десяти робочих днів з дня настання такої зміни. Інформація, що повідомляється відповідно до цієї статті, підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті Уповноваженого в порядку, визначеному Уповноваженим.                                                                                                                                 

     Суб’єкт персональних даних повідомляється про володільця персональних даних, склад та зміст зібраних персональних даних, свої права, визначені цим Законом, мету збору персональних даних та осіб, яким передаються його персональні дані:      

- в момент збору персональних даних, якщо персональні дані збираються у суб’єкта персональних даних;                      

- в інших випадках протягом тридцяти робочих днів з дня збору персональних даних.                                                        

Володільці чи розпорядники персональних даних зобов’язані вносити зміни до персональних даних також за зверненням інших суб’єктів відносин, пов’язаних із персональними даними, якщо на це є згода суб’єкта персональних даних чи відповідна зміна здійснюється згідно з приписом Уповноваженого або визначених ним посадових осіб секретаріату Уповноваженого чи за рішенням суду, що набрало законної сили. 

Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2014 року.

 

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Ю.Константінов

 




 Внесення змін до Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”
Автор: Svetlana   Додано: 13 січня 2014   Переглядів:817   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

                                                 Внесення змін до Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”

    Верховною Радою України 14 травня 2013 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики». Цим Законом внесено зміни у тому числі й до Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”, а саме - частину ІІІ статті 8 викладено в такому змісту:                                                                                

"Депутати місцевих рад зобов’язані щороку до 1 квітня подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”, за місцем роботи (служби), крім самозайнятих осіб, безробітних або пенсіонерів, які подають зазначені декларації до апаратів відповідних місцевих рад або їх виконавчих комітетів".                                               Участині І статті 1 абзаци третій і четвертий викладено в такій редакції:                                                            

"близькі особи - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 4 цього Закону, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;                                                    

- конфлікт інтересів - суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами особи чи близьких їй осіб та її службовими повноваженнями, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень".Стаття 11 частини І доповнено абзацами четвертим та п’ятим такого змісту: 

"Спеціальна перевірка не проводиться щодо кандидата на посаду, який перебуває на посаді в державному органі, органі місцевого самоврядування та призначається в порядку переведення на посаду в іншому державному органі, органі місцевого самоврядування. Кандидат на посаду, стосовно якого спеціальна перевірка вже проводилася, при призначенні, переведенні на посаду до іншого державного органу, органу місцевого самоврядування, повідомляє про це відповідний орган, який в установленому порядку запитує інформацію щодо її результатів". Частину ІІІ викладено в такій редакції:  "3. Спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади у строк, що не перевищує п’ятнадцяти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки.                                                                                                                 

У разі ненадання особою такої згоди питання щодо призначення її на посаду не розглядається. Порядок проведення спеціальної перевірки затверджується Президентом України.                                       

 У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік посадовою особою (органом), яка (який) проводить спеціальну перевірку, надається можливість претенденту на посаду протягом п’яти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом та/або виправити таку розбіжність.      У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.                                                                                                 

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки та розгляду вищезазначених пояснень претендента на посаду факту подання ним підроблених документів або неправдивих відомостей, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, повідомляє протягом трьох робочих днів про виявлений факт правоохоронні органи та відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду. Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду може бути оскаржено до суду".                                                                         

Доповнено частинами шостою - десятою такого змісту: "6. З метою забезпечення відкритості та прозорості діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, уповноваженими підрозділами проводяться:

1) перевірка фактів своєчасності подання декларацій; 2) перевірка декларацій на наявність конфлікту інтересів; 3) логічний та арифметичний контроль декларацій.                                                              

7. Перевірка факту своєчасності подання декларації здійснюється протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня, у який така декларація повинна бути подана.

8. Перевірка декларації на наявність конфлікту інтересів суб’єкта декларування здійснюється протягом тридцяти днів з дня подання декларації і полягає у порівнянні службових обов’язків суб’єкта декларування з його та членів його сім’ї фінансовими інтересами.                                              9. Логічний та арифметичний контроль декларації здійснюється протягом тридцяти днів з дня подання декларації у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, відповідальним за формування державної податкової політики, та Міністерством юстиції України.

У разі виявлення під час перевірки декларації арифметичних або логічних помилок уповноважений підрозділ невідкладно письмово повідомляє про це відповідного суб’єкта декларування, який має право протягом п’яти днів з дня отримання такого повідомлення подати уповноваженому підрозділу письмове пояснення та/або виправлену декларацію. У зв’язку з проведенням логічного та арифметичного контролю декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру суб’єкта декларування уповноважений підрозділ має право робити запити до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності щодо зазначених відомостей. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, яким надіслано запит уповноваженого підрозділу, зобов’язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту подати копії необхідних документів або відповідну інформацію.                                                                      

10. У разі встановлення за результатами передбачених цією статтею перевірок ознак правопорушення уповноважений підрозділ письмово повідомляє керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, його апарату, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права та правоохоронні органи".

 

Начальник Люботинського

міського управління юстиції

Ю.Константінов