Безоплатна правова допомога
Автор: Svetlana   Додано: 16 вересня 2016   Переглядів:219   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Безоплатна правова допомога

 1 вересня 2016 року в м. Люботин відкрилось бюро правової допомоги.

 Основними завданнями бюро є:

-правопросвітництво у територіальних громадах;

-надання безоплатної первинної правової допомоги (надання правової інформації, надання консультацій і роз'ясень з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

-забезпечення доступу до безоплатної вторинної правової допомоги особам, що мають право на таку допомогу право (до захисту, представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами);

-забезпечення доступу до електронних сервісів Міністерства юстиції.

  На доступ до вторинної правової допомоги мають право соціально вразливі категорії громадян. Такі як малозабезпечені, інваліди, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, біженці, ветерани війни, учасники бойових дій, члени сімей загиблих учасників бойових дій, реабілітовані особи.

  Тимчасово Люботинське бюро правової допомоги знаходиться за адресою: м. Люботин, вул. Злагоди, 50, каб. 10. (у приміщенні Люботинської ЗОШ № 2).




 ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН
Автор: Chekardina   Додано: 29 червня 2016   Переглядів:236   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН

 

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування  та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь.

            Стаття 3 Закону України «Про звернення громадян» визначає основі терміни, що вживаються в Законі, а саме: під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

            Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. 

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

            Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. 

          Стаття 5 Закону України «Про звернення громадян» встановлює вимоги до звернення. Так, у зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

          Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто або через уповноважену ним особу, якщо ці повноваженні оформлені відповідно до чинного законодавства.

         Звернення може бути подано як окремо особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

         Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

         Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові із відповідними роз’ясненнями не пізніше як через десять днів від дня його надходження.

 

         Відповідно до статті 6 Закону України «Про звернення громадян» громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін.

         Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника. 

         Відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення без зазначенні місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

         Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. 

         Відповідно до статті 10 закону України «Про звернення громадян» не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. 

         Відповідно до статті 17 Закону України «Про звернення громадян» скарга на рішення, що оскаржувалось, може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.

         Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

         Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України. 

         Стаття 18  Закону України «Про звернення громадян» встановлює права громадянина при розгляді заяви чи скарги.

         Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: 

- особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

- знайомитися з матеріалами перевірки;

- подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

- бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

- користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

- висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. 

Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у звернення питання неможливо, керівник відповідного органу встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення . При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні не може перевищувати 45 днів.

         На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. 

 

 

 

            Відповідно до Закону України від 2 липня 2015 року № 577-VIII “Про внесення змін до Закону України "Про звернення громадян" щодо електронного звернення та електронної петиції” з 28 жовтня 2015 року “письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення).У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

 

Завідувач Другою державною нотаріальною

конторою Харківського району

Харківської області

                                                            Н.В.Омельницька

 

 

 




 МАЙНОВІ ВІДНОСИНИ
Автор: Chekardina   Додано: 13 червня 2016   Переглядів:283   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

МАЙНОВІ   ВІДНОСИНИ

Питання правового регулювання  майнових відносин в сім’ї, і в першу чергу  в шлюбі , завжди є актуальними. Суспільство  розвивається постійно  і безперервно, і відповідно  погляди  на права  і обов’язки подружжя  також змінюються. Особисті подружні  відносини ,звичайно, не піддаються правовому  регулюванню  в такій мірі, як відносини  майнові.

Перелік майна ,що є особистою приватною власністю кожного  з подружжя, наведений  у ст.ст.57,58 Сімейного кодексу України.

Таким майном  зокрема є :

- майно , набуте   до шлюбу;

- майно ,набуте за час  шлюбу, але  на підставі  договору  дарування  або в порядку  спадкування ;

- майно набуте за час шлюбу , але  за кошти , які належали їй, йому особисто.

- речі індивідуального користування , у тому  числі  коштовності, навіть тоді ,коли вони придбавались  за рахунок  спільних коштів

- премії ,нагороди  за особисті заслуги ;

- кошти, одержані  як відшкодування  за втрату ( пошкодження ) речі ,яка була  особистою приватною власністю, відшкодування  завданої шкоди ;

- приплід, дохід ( дивіденди) від речі ,яка належала одному із подружжя;

- частка  у спільному  майні ,яка відповідає особистому внеску  того із подружжя ,хто її здійснив.

Проте  у будь –якому випадку  розпорядження  майном ( навіть особистим )  має здійснюватися  з урахуванням  інтересів сім’ї ,зокрема дітей.

Дружина та  чоловік мають  рівні права на  володіння , користування  і розпорядження  придбаним за час зареєстрованого шлюбу  майном ,  якщо  інше не встановлено  домовленістю  між ними . Для укладання  одним із подружжя  договорів  щодо розпорядження  спільним майном, яке потребує нотаріального посвідчення і ( або ) державної реєстрації ,згода другого з подружжя  має бути  викладена  письмово  і нотаріально  засвідченою.

В житті непоодинокими  є  випадки ,коли  подружжя  розриває шлюб , але  спільне майно  з тих чи інших причин  не ділить.

Право подружжя на поділ майна ,яке належить йому на праві  спільної сумісної власності регулюється  ст.69 Сімейного кодексу України. Поділ такого майна  можливий  лише  за взаємною  згодою подружжя .

            Чи можна  вирішити  питання  про  розпорядження  спільним  майном  подружжя, набутого  у період  знаходження  в зареєстрованому шлюбі , без згоди ( у відповідній формі)  другого з подружжя ? Без припинення  права  спільної  сумісної власності –ні?

Чи можна вирішити  це  ж питання  без згоди  колишнього  другого з подружжя? Відповідь міститься  у ст.68 СК України, де зазначено: « Розірвання  шлюбу  не припиняє права спільної сумісної власності  на майно, набуте за час шлюбу» Тобто ,сам по собі факт припинення  шлюбних відносин не припиняє  спільності на  набуте  у шлюбі майно, а тим  більше  не припиняє право  власності  будь - кого із подружжя  на таке майно.

Таким чином ,позбавити  громадянина  майна  тільки  з тих  підстав ,що шлюб ним  розірвано , не можна .І хибною  є точка зору громадян ( у тому числі і окремих юристів ) ,які вважають , що  по закінченню  трьох річного строку з моменту  розірвання  шлюбу  другий  з подружжя  втрачає  будь - які права  щодо набутого  у шлюбі майна.

Згідно ст. 369 Цивільного кодексу України , де зазначено , що правочин щодо розпорядження  спільним майном , вчинений  одним  із співвласників , може  бути  визнаний судом недійсним за позовом  іншого співвласника у разі  відсутності  у співвласника ,який вчинив  правочин ,необхідних повноважень. Відсутність заяви ( письмової, нотаріально засвідченої –коли того вимагає закон )  і є підтвердженням  відсутності  у відчужувача ( того ,хто підписує договір ) тих самих необхідних повноважень.

Якщо  між подружжям  не досягнуто згоди  про  добровільний  розподіл  майна ,поділ здійснюється  у судовому  порядку  із застосуванням  правил, викладених у ст.ст.70-71 Сімейного кодексу України .

                                                                                Державний нотаріус Другої державної 

                                                                                нотаріальної контори Харківського району

                                                                               Харківської області  Радіонова Т.І.




 Як уникнути штрафів за «самобуд» або узаконити «самобуд»?
Автор: Svetlana   Додано: 19 травня 2016   Переглядів:298   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Як уникнути штрафів за «самобуд» або узаконити «самобуд»?

 

    Шановні мешканці міста Люботина! Щоб уникнути великих штрафів за «самобуд», Ви можете звернутись до комунального підприємства «Люботинське архітектурно-планувальне бюро» Люботинської міської ради, яке надасть Вам необхідну допомогу для отримання дозволу на будівництво будь яких об’єктів на присадибній ділянці, а також, для отримання дозволу на збереження вже збудованих самочинних будівель.

    За додатковою інформацією та роз’ясненнями Ви можете звертатись за адресою: м. Люботин, вул. Радянська №24/1, 2-й поверх щодня з 9-00 години до 16-00 години, окрім суботи та неділі, перерва з 12-00 години до 12-45 години, а також за телефонами: 741-12-88, 0996659476.

 

                 КП «Люботинське архітектурно-планувальне бюро» ЛМР




 Методичні рекомендації щодо порядку оформлення згоди батьків щодо виїзду дитини за кордон
Автор: Chekardina   Додано: 10 травня 2016   Переглядів:417   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Методичні рекомендації щодо порядку оформлення згоди батьків щодо виїзду дитини за кордон


            Законодавством України встановлені вимоги щодо документального оформлення виїзду дитини за кордон. Так, стаття 313 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

             Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченої заяви батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У заяві мають бути зазначені відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

                  Виїзд з України на постійне проживання дітей віком від 14 до 18 років може бути здійснено лише за їх згодою, оформленою письмово і нотаріально засвідченою. Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 із змінами і доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

               Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску або якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном. Нотаріально посвідчена згода другого з батьків не вимагається у разі пред’явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, а саме: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

 Згода батьків (усиновлювачів), піклувальників на виїзд дитини за кордон оформляється у вигляді заяви, справжність підпису батьків (усиновлювачів), піклувальників на такій заяві повинна бути нотаріально засвідчена. Така заява має бути викладена на спеціальному бланку нотаріальних документів. Батьки повинні особисто звернутись до нотаріуса, з паспортами, ідентифікаційними кодами та свідоцтвом про народження дитини. В разі можливості ними можуть бути надані копії документів осіб, які будуть супроводжувати дітей при поїздці за кордон. Так, статтею 78 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріуси, засвідчують справжність підпису на документах, зміст яких не суперечить законові, і які не мають характеру угод та не містять у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. Нотаріуси, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчують факти, викладені у документі, а лише підтверджують, що підпис зроблено певною особою. За вчиненням цієї нотаріальної дії можна звернутися до будь-якої Державної нотаріальної контори чи до приватного нотаріуса. Засвідчення справжності підпису на документах належить до повноважень і консульських установ. Справжность підпису на документах може засвідчуватись за додержанням певних умов: - Документи, на яких засвідчується справжність підпису, не повинні суперечити законові, як за змістом так і за формою, містити у собі відомостей, що порочать честь і гідність людини. - Документи, на яких засвідчується справжність підпису, не повинні мати характеру угод. Згідно з статтею 45 Закону України «Про нотаріат» заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію.

 

Завідувач Другою державною нотаріальною

конторою Харківського району Харківської області                             Н.В.Омельницька

 




 14 жовтня 2014 року було прийнято Закон України «Про запобігання корупції»
Автор: Svetlana   Додано: 7 квітня 2016   Переглядів:323   Категорія - [Правова освіта населення]
 

       14 жовтня 2014 року було прийнято Закон України «Про запобігання корупції», який вступив в силу 26 квітня 2015 року. Вищезгаданий Закон замінив Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» та висвітлює основні зміни, які стосуються аспектів міри відповідальності, державних інституцій та заходів врегулювання конфлікту інтересів. Даний законодавчий акт був прийнятий з метою визначення основних засад запобігання корупції в Україні, статус превентивного (попереджувального) антикорупційного органу, його завдання і повноваження, механізми попередження корупції, виявлення та покарання корупційних правопорушень та викорінення даного негативного явища з нашого суспільства.

      Закон України «Про запобігання корупції» на відміну від попереднього спрямований на застосування превентивних заходів, тобто більша увага приділяється не боротьбі з корупцією, а заходам, які б запобігли виникненню деструктивного (руйнівного) для держави та суспільства явища - корупції.

      Одним із важливих для розуміння у діючому Законі є поняття корупції, яке визначено наступним чином: «Використання особою наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей». Оскільки поняття корупції є об’ємним, для з’ясування його сутності необхідно визначити наступні ознаки: безпосереднє заподіяння шкоди авторитету чи іншим охоронюваним законом інтересам держави, дії, пов’язані з корупцією, вчиняються, як правило, умисно, наявність корисливої мети або іншої зацікавленості особи, використання особою свого службового становища всупереч інтересам держави та незаконне одержання особою благ та переваг.

      Закон України «Про запобігання корупції» визначає суб’єктів, на яких поширюється дія даного Закону. До них відносяться:

- особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (Президент України, Генеральний прокурор України, так і державні службовці, судді, посадові та службові особи інших державних органів);

- особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (нотаріуси, експерти, арбітражні керуючі);

- особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, наприклад - керівники приватних підприємств. Повний перелік осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» передбачений статтею 3 вищезгаданого Закону.

       Основним нововведенням Закону Україну «Про запобігання корупції» є створення Національного агентства з питань запобігання корупції, діяльність якого спрямована на розробку антикорупційних програм, їх втілення у життя, проведення аналітичної роботи та здійснення контролю стосовно дотримання норм антикорупційного законодавства, а також Національного антикорупційного бюро України, яке покликане здійснювати попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, а також запобігати вчиненню нових. Національне агентство з питань запобігання корупції є відповідальним перед Верховною Радою України і підконтрольним їй та підзвітний Кабінету Міністрів України.

       Необхідним для розуміння є поняття «конфлікт інтересів», оскільки Закон України «Про запобігання корупції» виділяє два терміни - «потенційний конфлікт інтересів» (той, який може виникнути у майбутньому) та «реальний конфлікт інтересів» (той, який вже існує). Загалом, конфлікт інтересів – це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими повноваженнями, тобто коли приватний інтерес не відповідає функціям і завданням держави. Новелою є також впровадження зовнішніх заходів врегулювання конфлікту інтересів, а саме: усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів; застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень; обмеження доступу особи до певної інформації; перегляд обсягу службових повноважень особи; переведення особи на іншу посаду; звільнення особи.

      У зв’язку із набранням чинності Закону України «Про запобігання корупції» були внесені зміни  до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за:

-   порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (ст.172-4 КпАП України);

-  порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (ст.172-7 КпАП України);

-   порушення встановлених обмежень щодо одержання подарунків (ст.172-5 КпАП України);

-   невиконання законних вимог (приписів) Національного агентства з питань запобігання корупції (ст.188-46 КпАП України).

      До Кримінального кодексу України, відповідно, також внесено зміни (відповідальність за декларування недостовірної інформації (ст.366-1 КК України).

Передбачено штрафні санкції: штраф, мінімальний розмір якого становить сто неоподаткованих мінімумів доходів громадян; а максимальна межа – п’ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за кримінальні правопорушення передбачено позбавлення волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.




 Створення центрів надання адміністративних послуг(ЦНАП)
Автор: Chekardina   Додано: 5 квітня 2016   Переглядів:322   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Створення центрів надання  адміністративних послуг(ЦНАП)


Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) – місце спілкування влади і громади міста, де можна одержати будь-яку інформацію, консультацію чи послугу з відповідними побутовими умовами, компетентним і приязним персоналом.

В демократичних країнах Західної Європи і Північної Америки над публічністю і прозорістю влади (зокрема, над процедурами прийняття владних рішень і обслуговування громадян) «почали задумуватись» ще 15-20 років тому. Багато з цих країн пройшли свій шлях до поліпшення якості послуг, які надають органи влади громадянам. Основним результатом цього стала доступність влади для громадян і реалізація основного принципу: влада для громади, а не громада для влади.

Орієнтація на громадянина для вирішення їх потреб і очікувань стала пріоритетною в діяльності органів влади цих країн. Були створені необхідні умови для спрощення взаємовідносини влади і громади. Громадянам стало простіше отримати інформацію або консультацію чи конкретну послугу в максимально зручній формі і в коротші терміни. За цей час універсами послуг в цих країнах стали такими ж звичними, як в останні роки у нас універсами товарів.

В Україні деякі органи влади розпочали вирішення проблеми покращення якості послуг ще 3-5 років тому, формуючи імідж влади, приязної до громадян. Для цього вони змінили принципи своєї діяльності, згідно яких почали працювати для громади. Створення зручних і доступних умов для отримання громадянами послуг є одним з основних завдань, які мають вирішувати органи державної влади та місцевого самоврядування. Адже саме за якістю послуг кожен громадянин оцінює турботу влади про нього і ефективність самої влади.

На сьогодні це особливо актуально для України, бо система надання послуг є непрозорою, нераціональною і такою, що не враховує інтереси громадян.

 

Власне, для чого потрібні центри надання адміністративних послуг (ЦНАП) і що вони дадуть громадянам ?

На даний час відсутність необхідних умов для надання якісних послуг громадянам є достатньо серйозною проблемою всіх органів влади в Україні. Причиною цього є те, що більшість з них не сприймають громадян як замовників послуг, а працюють згідно адміністративно-бюрократичної системи, яка не орієнтована на громадянина і його потреби та очікування.

Ця проблема має комплексний характер і основними її складовими є:

  1. брак поваги до відвідувачів в органах влади та відсутність законодавчого регулювання надання послуг, бо громадяни ще не всюди сприймаються такими, заради яких повинен працювати будь-який орган влади і держава в цілому;
  2. територіальна та предметна розпорошеність різних владних органів та підрозділів, а це створює додаткові труднощі у пошуках потрібного органу влади і добирання до нього;
  3. складні процедури надання адміністративних послуг і «подрібненість» послуг, а сам термін «послуга» з’явився в лексиконі багатьох посадовців зовсім недавно;
  4. довга тривалість термінів надання послуг, адже часто законодавчо не виправдано великі терміни та «особливості» адміністративного провадження послуг (терміни засідання комісій, виконкому, сесій, тощо);
  5. незручний та невпорядкований прийом громадян, обмежений графік «прийомних годин» у різних органах, оскільки зараз в багатьох органах влади режим роботи більше орієнтований на посадових осіб, але не завжди вигідний громадянам;
  6. брак інформації, що стосується надання адміністративних послуг, а вірніше, для багатьох органів влади, відсутність переліку послуг та інформації про них; (в органах влади посадовці (державні службовці і посадові особи ОМС, які приймають громадян, часто не до кінця знають повний перелік послуг, надання яких відноситься до їхньої компетенції, а відповідно, у відомствах, відділах, департаментах відсутній вичерпний перелік послуг та інформації про них).
  7. недостатня облаштованість приміщень для прийому, оскільки кабінетів, де приймають громадян багато, але не всі вони пристосовані для цього.

Більш ніж достатньо проблем, які треба вирішувати вже сьогодні. Та поки що всі завдання щодо поліпшення якості послуг громадянам шляхом створення ЦНАП місцеві органи влади вирішують самостійно без належної підтримки держави. Тому центри надання адміністративних послуг (ЦНАП) на сьогодні є однією з найкращих організаційних форм надання послуг та взаємодії влади і громади. В ЦНАП реалізовується принцип одержання будь-якої інформації, консультації чи послуги в одному місці, з відповідними побутовими умовами, кваліфікованим і приязним до громадян персоналом. ЦНАП повинні стати місцем спілкування влади і громади.

Завдяки ЦНАП, де за принципом «єдиного офісу» і «відкритого простору», в межах одного приміщення різні органи влади та підрозділи органу місцевого самоврядування зможуть:

           зручно, швидко і фахово обслуговувати мешканців;

  • надавати максимум послуг в одному місці;
  • надавати погодження та висновки без залучення особи (замовника послуг);
  • скоротити терміни надання послуг;
  • збільшити кількість прийомних годин;
  • створити комфортні умови очікування та заповнення документів,
  • покращити доступ до інформації та отримання консультації з будь-яких питань.
  • реєстрація прав власності
  • реєстрація юридичних осіб

Створення і функціонування центру адміністративних послуг «Прозорий офіс» у Вінницькій міській раді, Центру надання адміністративних послуг в Івано-Франківській міській раді, Муніципального центру послуг в міській раді м. Кривий Ріг, вказує на початок позитивної тенденції в сприйнятті громадян як замовників послуг. Кожен з цих органів місцевого самоврядування по-своєму вирішує проблему поліпшення якості послуг громадянам, в кожного з них з’явився свій досвід.

Завдання тих, хто хоче йти таким шляхом, використати цей досвід і зробити краще.

                                                Держаний нотаріус Другої державної

                                                 нотаріальної контори Харківського району

                                                  Харківської області Радіонова Т.І.




 Інститут приватних судових виконавців планується запровадити до кінця року
Автор: Chekardina   Додано: 23 лютого 2016   Переглядів:271   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Інститут приватних судових виконавців планується запровадити до кінця року 

 

Міністерство юстиції України спільно з громадськістю та експертами підготувало законопроекти, які якісно реформують виконавчу службу. Йдеться про нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження» і про проект Закону «Про державну виконавчу службу і приватних виконавців».

Як зазначила на брифінгу в Будинку Уряду Перший заступник Міністра юстиції України НаталіяСевостьянова, законопроекти передбачають запровадження в Україні змішаної системи виконання судових рішень за участю приватних виконавців. У результаті реформи стягувач отримає вибір: звертатися до державного чи приватного виконавця судових рішень.

Вона наголосила, що серед проблем, з якими стикаються державні судові виконавці у своїй роботі, є низька заробітна платна, відсутність мотивації, справедливого розподілу виконавчих проваджень серед державних виконавців, закритість процесу примусового виконання судових рішень. Також слід відзначити недосконале законодавче забезпечення діяльності цих органів, неефективну електронну взаємодію з іншими органами влади. «Через ці та інші причини процес примусового виконання судових рішень затягується в часі і врешті втрачається можливість знайти майно, яке потрібно реалізувати, і виконати судове рішення», - наголосила Наталія Севостьянова.

Перший заступник Міністра переконана, що змішана система виконання судових рішень за участю приватних виконавців створить здорову конкуренцію в цій сфері і, відповідно, дозволить ряд проблем вирішити.

У свою чергу заступник Міністра юстиції України з питань виконавчої служби Сергій Шкляр наголосив, що прийняття законопроектів дозволить створити змішану систему виконання судових рішень державними і приватними виконавцями, забезпечить реальне виконання рішень у розумні строки, запровадити ефективний механізму фінансування діяльності виконавчої служби та приватного виконавця. Разом з цим з’явиться мотивація роботи працівників виконаної служби, а  витрати бюджету на утримання органів державної виконавчої служби будуть зменшені, оскільки частину функцій заберуть на себе приватні виконавці. При цьому надходження до держбюджету будуть збільшені за рахунок податків приватних виконавців і виконавчого збору реалізації майна.

За його словами, іспити у кандидатів в приватні виконавці прийматиме кваліфікаційна дисциплінарна комісії, яку планують створити у поточному році. «У цьому ж році планується запуск видачі свідоцтв і сам інституту приватних виконавців», - сказав заступник Міністра.

За його словами приватним виконавцем може бути особа, яка має два роки юридичного стажу, або особа,яка має рік стажу роботи державним виконавцем, нотаріусом, адвокатом, арбітражним керуючим. Кандидати в приватні виконавці пройдуть відповідне навчання і стажування.

Також передбачено страхування відповідальності приватного виконавця та його обов’язкове членство в Національній палаті приватних виконавців. Законопроектами також прописані вимоги до приміщень приватних виконавців, засобів зв’язку, зберігання документів та ін.

Крім того, сформовані певні обмеження за категоріями виконавчих проваджень: «Тобто не всі категорії виконавчих проваджень будуть на цьому етапі дозволені для виконування приватними виконавцями», - наголосив Сергій Шкляр та уточнив, що йдеться про ті справи, де фігурує держава.

Також передбачено створення відкритого реєстру боржників, куди будуть мати доступ працівники державних установ, правоохоронних органів, фінансових установ, державні, приватні виконавці і особи, щодо яких порушені провадження. Внесення в цей реєстр боржників відбуватиметься автоматично після відкриття виконавчого провадження.

За словами заступника Міністра, процес прийняття виконавчих документів до виконання теж буде спрощено.

 

 

Начальник державної виконавчої служби

Люботинського міського управління юстиції Харківської області 

                                    Іськів Я.В.

 




 Практичні аспекти реалізації нової редакції Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”
Автор: Chekardina   Додано: 15 лютого 2016   Переглядів:352   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Практичні аспекти реалізації нової редакції Закону України

"Про державну   реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 

 

 

За останні п'ять-шість років до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон про держреєстрацію) більше 50 разів вносилися зміни, покликані спростити, здешевити і / або поліпшити процедуру держреєстрації підприємств. І певних успіхів на цьому ґрунті вдалося досягти.  Приміром, у рейтингу Світового банку Doingbusiness за критерієм "реєстрація підприємств" Україна піднялася зі 134 місця в рейтингу 2010 року на 30 місце в рейтингу 2016 році. Подальший прогрес у цьому напрямку вимагав нових змін, і набула чинності з 1 січня 2016 року нова редакція Закону про держреєстрацію .

Нюанси місця реєстрації

 

Натисніть "Читати далі"




 РЕФОРМА РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ НА НЕРУХОМІСТЬ
Автор: Chekardina   Додано: 13 січня 2016   Переглядів:308   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

РЕФОРМА РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ НА НЕРУХОМІСТЬ


 

Уявімо, що ви стали щасливим власником нової квартири і маєте намір оформити свої права на неї в якомога коротші строки і з мінімальними витратами. Отже, вам потрібно звернутися до державного реєстратора за місцезнаходженням квартири. Для цього зазвичай доведеться зайняти чергу заздалегідь — рано- вранці чи навіть уночі, і врахувати те, що більшість реєстраційних дій проводяться лише у визначені дні і години. Далі на вас чекатиме тривале спілкування із чиновниками, черга в банку і, врешті-решт, отримання паперового свідоцтва. Це приблизна картина того, який вигляд мала процедура реєстрації прав на нерухомість до прийняття нового закону. 


 Тепер про те, що змінилось. По-перше, з 1 січня 2016 року ви можете самостійно обирати, до кого звертатися за вчиненням реєстраційних дій: до нотаріуса, виконавчого органу місцевої ради чи до місцевої державної адміністрації. Передбачається, що державні реєстратори працюватимуть, як правило, на рівні районів та міст обласного значення. Проте в селах, селищах та невеликих містах такі послуги, окрім нотаріусів, зможуть надавати спеціалісти сільських, селищних та міських рад, якщо рада вирішить узяти на себе такі повноваження. Крім того, якщо місцеві органи влади та громада вважатимуть за потрібне, реєстраційні послуги також надаватимуть створені ними державні або комунальні підприємства на зразок «Будинку юстиції» (так звані акредитовані суб’єкти). Акредитовані суб’єкти здійснюватимуть усі реєстраційні дії, передбачені законом, або лише виконуватимуть роль фронт-офісу, тобто прийматимуть документи і передаватимуть їх безпосередньо державному реєстратору.


Більше того, ви зможете не лише зареєструвати права на нерухомість у населеному пункті за місцезнаходженням майна, а й звернутися до будь-якого державного реєстратора в межах відповідного регіону — області, міста Києва чи Севастополя. Такий крок повинен покращити якість послуги, адже що вища конкуренція, то менше навантаження на реєстраторів, менші корупційні ризики і доступніші послуги.  


Ще одним нововведенням із нового року має стати передання доходів від плати за проведення реєстраційних дій на місцевий рівень. Це означає, що місцеві бюджети додатково отримають майже 1 мільярд гривень, який може бути спрямований на розвиток інфраструктури. Це буде сильною мотивацією для громад розвивати мережу та якість адміністративних послуг.


Як і раніше, інформація про зареєстровані права залишатиметься відкритою і загальнодоступною. Та якщо до прийняття закону рішення реєстратора надавалося в паперовій формі, то з 1 січня всю інформацію можна отримати в електронній формі, не звертаючись до державного реєстратора. Важливо, що документи, отримані з реєстру он-лайн за допомогою спеціального програмного забезпечення, матимуть таку само юридичну силу, як і їх паперовий варіант, скріплений підписом і печаткою. 


Отже, Міністерство юстиції та його територіальні органи поступово відмовляться від частини своїх функцій. Для того щоб забезпечити безперервність та своєчасність надання послуг з 1 січня 2016 року, органи юстиції ще деякий час реєструватимуть права на нерухомість та їх обтяження. Такий перехідний період триватиме щонайдовше до 30 квітня 2016 року.. Ухвалення нового закону про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стало результатом тривалої роботи над удосконаленням законодавства в цій сфері за участі депутатського корпусу, фахівців Міністерства юстиції та громадськості. Тож небезпідставними є позитивні очікування, що новий закон допоможе викорінити корупційні схеми і перетворити реєстраційні дії на оперативний, прозорий та зручний сервіс для громадян. 

 

Державний нотаріус Другої державної   

                                                                                             нотаріальної контори Харківського району

                                                                                             Харківської області Радіонова Т.І.