Проведення в Україні адміністративної реформи, що передбачає та­кож вдосконалення системи державної служби, не принесе бажаного по­зитивного результату, якщо не будуть запроваджені нові підходи до право­вого регулювання поведінки державних службовців.

Як відомо, у чинному Законі України «Про державну службу» (далі – чинний Закон) поведінці державних службовців присвячено окрему статтю: «Стаття 5. Етика поведінки державного службовця», згідно з якою дер­жавний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов’яз­ки; шанобливо ставитись до громадян, керівників і співробітників, дотри­муватися високої культури спілкування; не допускати дій та вчинків, що можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Зрозуміло, що посилення вимог до поведінки державних службовців повинно здійснюватися одночасно як з боку держави – засобами права, так і з боку суспільства – засобами моралі. На нашу думку, успішне роз­в’язання зазначених проблем можливе шляхом встановлення певних, ви­важених, зрозумілих і, головне, прийнятних для сучасного українського суспільства морально-етичних вимог до допустимих проявів поведінки дер­жавних службовців та їх законодавчого закріплення. Складність практич­ної реалізації цього завдання полягає, насамперед, у виробленні тих пра­вил поведінки державних службовців (далі – службовців), що є дійсно загальновизнаними, а також у розв’язанні проблеми співвідношення юри­дичних норм і морально-етичних приписів.

Нині вимоги до поведінки існують, але вони розпорошені по різних, переважно підзаконних, актах. Гадаємо, що потрібно зосередити всі вимо­ги до поведінки державних службовців в одному законодавчому акті коди­фікованого типу. Це дасть змогу, по-перше, згрупувати вимоги в конкрет­них нормах у взаємозв’язку та залежно від ступеня їх суспільної небезпе­ки; по-друге, встановити певне співвідношення між моральною відпові­дальністю й відповідальністю правовою за порушення чітко визначених правил поведінки; по-третє, вдосконалити юридичну відповідальність за порушення або недотримання правил поведінки службовцями шляхом законодавчого встановлення як загальних (для всього корпусу службовців), так і спеціальних вимог (для особливої категорії службовців – посадових осіб).

Доречно нагадати, що українськими ученими й практиками за дору­ченням Міністерства юстиції України було розроблено робочий варіант проекту Кодексу основних правил поведінки державного службовця (далі – Кодекс поведінки). Цей проект є результатом творчого осмислення про­блем поведінки у сфері органів державного управління і пропонує певний варіант її розв’язання. Поки що ці пропозиції не знайшли свого законо­давчого втілення. Разом з тим, його основні концептуальні положення та нормативні конструкції залишаються, на наш погляд, актуальними і мо­жуть бути використані в подальшій законопроектній роботі. Тим більше, що зазначений законопроект здобув позитивну оцінку закордонних екс­пертів.

Оскільки в одному правовому акті, навіть кодифікованого типу, об’єк­тивно неможливо регламентувати всю багатоманітність аспектів поведінки службовців державної служби, у проекті Кодексу поведінки вміщено лише основні вимоги до поведінки державних службовців як осіб, на котрих повною мірою поширюється дія чинного Закону України «Про державну службу». Хоча існує і такий погляд, що в майбутньому він (Закон «Про державну службу») мав би поширюватися й на інших осіб, віднесених до сфери державної служби у широкому розумінні.

Провідний спеціаліст

Люботинського міського

управління юстиції

Харківської області                                                                           В.М. Губська

Відділом державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції Харківської області роз’яснюється положення статті 63 Закону України « Про виконавче провадження»,
якою визначено Порядок звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку  фізичної особи.

      Стаття 63. Звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи

1. Звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

2. Разом з житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

3. У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом.

4. Після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

5. У разі відсутності документів, що характеризують об'єкт нерухомості, у зв'язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення таких документів здійснюється у встановленому порядку за рахунок коштів стягувача. У разі якщо стягувач у двадцятиденний строк з дня одержання відповідного повідомлення державного виконавця не авансує витрати, пов'язані з підготовкою документів, що характеризують об'єкт нерухомості, арешт з нього знімається.

Начальник відділу ДВС

Люботинського МУЮ

Харківської області                                                                           Я.В. Іськів

Розірвання шлюбу,  здійснене судом після  набрання  чинності  Закону України  « Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (з 27.07.2010 року), не підлягає державній реєстрації  в  органі  державної  реєстрації  актів цивільного стану.  У   таких    випадках документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

        Розірвання шлюбу здійснюється судом за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, в порядку окремого провадження, а також за позовом одного з подружжя.    

        При розірванні шлюбу особа, яка змінила прізвище при державній реєстрації шлюбу, визначає для себе чи надалі іменуватися цим прізвищем  або  відновити  дошлюбне прізвище.

Статтею 235 Цивільного процесуального кодексу України, яка регулює порядок розгляду справ окремого провадження,  визначено, що у  рішенні  суду  про  розірвання  шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається.

        При розгляді питання про розірвання шлюбу в порядку позовного провадження суд приймає рішення, в резолютивній частині якого зазначає висновок по суті заявлених позивачем вимог (стаття 215 зазначеного Кодексу).

         Таким чином, належне вирішення судом питання про прізвище, яке бажає мати той з подружжя, який змінював його під час державної реєстрації шлюбу, залежить від зазначення відповідних вимог у поданих до суду заяві або позові.

У разі, якщо питання про вибір прізвища не буде предметом розгляду суду, це призведе до необхідності повторного звернення особи та  ухвалення   судом додаткового рішення.

У зв’язку з цим, з метою належної реалізації права особи на вибір прізвища після розірвання шлюбу необхідно порушувати це питання у поданих до суду заяві або позові.

Начальник Люботинського міського

управління юстиції Харківської області

Л.В. Гаєвська 

         Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили  корупційні   правопорушення  (стаття 22 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”).

        1. Особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом, до розгляду справи судом, якщо іншенепередбаченоКонституцієюізаконамиУкраїни. Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне  корупційне  правопорушення , якщо інше не передбачено Конституцією і законами України, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом. У разі закриття провадження у справі про адміністративне  корупційне  правопорушення  у зв'язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення  відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаногозтакимвідстороненням.

      2. Дострокове припинення повноважень особи на виборній посаді, припинення повноважень посадової особи на посаді, звільнення, що здійснюється за рішенням Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, звільнення військової посадової особи з військової служби у зв'язку з притягненням до відповідальності за  корупційне   правопорушення, а також відсторонення такої особи від виконання службових повноважень у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Конституцією і законами України. Інші особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за  корупційні   правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.

       3. Про звільнення особи з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за  корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, керівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації у триденний строк письмово повідомляє суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за  корупційне   правопорушення, та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби. Порядок інформування спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за  корупційне  правопорушення, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

        4. З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню  корупційного   правопорушення  або невиконанню вимог цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника органу, в якому працює особа, яка вчинила таке  правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

        5. Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за  корупційне   правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

Відшкодування збитків, шкоди, завданих державі внаслідок вчинення корупційного  правопорушення (стаття 23 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”).

       1. Збитки, шкода, завдані державі внаслідок вчинення  корупційного   правопорушення, підлягають відшкодуванню в установленому законом порядку.

Незаконні нормативно-правові акти та правочини (стаття 24 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”).

       1. Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) внаслідок вчинення  корупційного   правопорушення , можуть бути скасовані органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об'єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування.

       2. Правочин, укладений внаслідок  корупційного  правопорушення, є нікчемним.

Відновлення прав і законних інтересів та відшкодування збитків, шкоди, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення  корупційного  правопорушення  (стаття 25 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”).

        1. Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок вчинення  корупційного   правопорушення  і яким завдано моральної або майнової шкоди, збитків, мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку.

        2. Збитки, шкода, завдані фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності суб'єкта, який здійснює заходи щодо запобігання і протидії корупції, відшкодовуються з Державного бюджету України в установленому законом порядку. Держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодували збитки, шкоду, завдану незаконним рішенням, діями або бездіяльністю суб'єкта, що здійснює заходи щодо запобігання та протидії корупції, мають право зворотної вимоги (регресу) до особи, яка завдала збитків, шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами, відшкодуванням моральної шкоди). 

Вилучення незаконно одержаного майна (стаття 26 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”).

      Кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення  корупційного   правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку, а кошти у встановленому судом розмірі вартості незаконно одержаних послуг чи пільг - стягненню на користь держави.

       Система органів юстиції за час свого існування змінювалася залежно від завдань, які на неї покладали та пройшла складний шлях у своєму становленні. Історія становлення та розвитку органів юстиції в Україні налічує понад 90 років - від створення Міністерства судових справ, яке функціонувало у складі Раді Народних Міністрів до сучасного центрального органу виконавчої влади - Міністерства юстиції України з його складною розвинутою структурою підрозділів, державних служб, інститутів та підприємств.

        15 липня 1918 року Міністерство судових справ було перейменовано на Міністерство юстиції. Його головними завданнями були здійснення управління судовими органами та пенітенціарною системою, кодифікація законодавства, підготовка нормативно-правових актів, як правило, кримінальних та кримінально-процесуальних.

         У радянський період роль Міністерства зводилася до функції передавальної ланки у багатоступеневій союзно-республіканській системі державного управління СРСР, система української юстиції декілька разів реорганізувалася, на короткий час міністерство взагалі було ліквідоване.

         Проголошення незалежності України, здійснення політичної, правової та економічної реформ зумовили необхідність кардинальних змін пріоритетів у діяльності Міністерства юстиції та його територіальних органів, значного розширення його повноважень, покладення на нього нових функцій, що відповідно привело до суттєвих структурних перетворень і змін. Тому у 1997 році указом Президента України затверджено нове Положення про міністерство юстиції України, визначено його основні завдання, серед яких реалізація державної правової політики, захист прав і свобод людини і громадянина, підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація та адаптація до законодавства Європейського союзу, організація виконання рішень судів та інших органів, організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів цивільного стану, розвиток правового світогляду громадян.

        Отже, органи юстиції - це система органів виконавчої влади, які забезпечують здійснення правової політики в державі, захист прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій.        

         Керівництво органами юстиції здійснює Міністерство юстиції України, діяльність якого спрямована на реалізацію державної правової політики, утвердження демократичних засад розвитку суспільства, верховенства права, принципів справедливості та гуманізму, захисту прав і свобод людини, становлення громадянського суспільства.

         На території Автономної Республіки Крим, областей міст Києва та Севастополя, районів, районів у містах, міст повноваження міністерства юстиції здійснюють Головне управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим; обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції; районні, районні у містах управління юстиції; міські (міст обласного значення) управління юстиції.

         На прикладі діяльності Головного управління юстиції у Харківській області спробуємо розказати про структуру та принципи роботи органів юстиції.

          Структура управління включає:

• - начальник управління;
• - заступники начальника управління;
• - відділ правової роботи, правової освіти, реєстрації нормативно-правових актів та легалізації об'єднань громадян;
• - відділ державної виконавчої служби;
• - відділ нотаріату;
• - відділ державної реєстрації актів цивільного стану;
• - відділ кадрової роботи та державної служби;
• - відділ фінансового забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності;
• - сектор організаційного забезпечення, документування та контролю;
• - сектор представництва інтерсів в судах;
• - сектор господарського забезпечення.

Завантажити повну версію документу: struktura-funkcyi-zavdannya-yusticyi.rar [11.6 Kb] (cкачувань: 112)

        Згідно статті 1302 Кодексу, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

     Відчужувачем у спадковому договорі є власник майна, а набувачем – інша фізична чи юридична особа, яка зобов’язується виконувати передбачені в договорі розпорядження відчужувача і набуває право власності на це майно після смерті відчужувача. 
        Відчужувачем за цим договором може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, а набувачем — фізична та юридична особи. 
       Відчужувач може зобов’язати набувача періодично сплачувати йому певну грошову суму, обробляти земельну ділянку, ремонтувати жилий будинок чи квартиру, сплачувати вартість комунальних послуг чи податки, поховати його в конкретному місці, за тим чи іншим обрядом, встановити надгробок на могилі або іншим чином увічнити його пам’ять та ін. 
      Водночас на набувача не може покладатись обов’язок проживати в певному місці, закінчити певний навчальний заклад, одружитися з певною особою, відмовитись у подальшому відчужувати майно, яке перейде у його власність за спадковим договором, тощо. 
       Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру як до смерті відчужувача, так і після його смерті, тому ця умова має бути чітко конкретизована в договорі (наприклад, зобов’язання надавати певне матеріальне утримання онуці відчужувача до її повноліття). 
      Спадковий договір має певні схожі риси з договором довічного утримання (догляду), однак суттєва відмінність між ними полягає в тому, що на відміну від договору довічного утримання (догляду) при укладенні спадкового договору право власності на майно, що є його предметом, переходить до набувача лише після смерті відчужувача. 
      Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульовані питання щодо того, яке саме майно може бути предметом спадкового договору та співвідношення вартості цього майна до вартості послуг, що надаватимуться набувачем, тому вважається, що предметом договору може бути будь-яке коштовне майно, а адекватність його вартості та вартості послуг не є обов’язковою умовою договору. 
       Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя чи один із подружжя. У цьому разі предметом договору можуть бути як особисті речі кожного з них у сукупності, так і їх спільне майно, а також зобов’язання набувача щодо кожного з них або щодо обох з подружжя. В останньому випадку в договорі окремо мають бути регламентовані зобов’язання набувача у разі смерті одного з подружжя, оскільки той із подружжя, хто залишиться живим, контролюватиме виконання умов договору і матиме право вимагати його розірвання. 
      При укладенні спадкового договору одним із подружжя предметом договору може бути майно, яке належить йому особисто. У разі, якщо цій особі належить частка в спільній сумісній власності подружжя, при посвідченні договору обов’язково вимагається згода іншого з подружжя. 
      Спадковим договором за участю подружжя може бути передбачено, що в разі смерті одного з подружжя майно, яке входить до предмета договору і внесено подружжям, вважається таким, що належить (успадковується) тому з подружжя, хто залишився живим, а в разі його смерті це майно переходить до набувача за договором. 
     Спадковий договір укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недотримання цих умов договір вважається недійсним. 
     З метою забезпечення належного виконання своїх обов’язків відчужувачем нотаріус, який посвідчує спадковий договір, обмежує його право розпоряджатися майном, яке є предметом договору, накладаючи заборону відчуження цього майна. 
       Якщо відчужувач за спадковим договором складе заповіт щодо майна, вказаного в договорі, цей заповіт буде вважатися недійсним. 
      Водночас відчужувач має право призначити особу, яка контролюватиме виконання умов спадкового договору після його смерті. У разі, якщо така особа не буде призначена, контроль за виконанням договору здійснює нотаріус. 
      Спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача (у разі невиконання набувачем його зобов’язань) або на вимогу набувача (у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача). 

Завідувач Другою державною нотаріальною конторою

Харківського району Харківської області

Н.В.Омельницька

     Механізм корупції може передбачати два варіанти корумпованої поведінки, за яких в даному випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких за допомогою встановлення корупційного зв'язку прагне задовольнити свої інтереси, в іншому - корумпована діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб'єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень.

     Перший з них, який ґрунтується на принципі "Ти мені - я тобі", у свою чергу також може характеризуватися двома ситуаціями.

Перша. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на матеріальній основі, коли суб'єкт, наділений владними  (службовими) повноваженнями, за матеріальну винагороду вчиняє на користь особи, яка надає цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи посадових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи зобов'язаний був у даній ситуації вчинити з використанням влади чи посадових повноважень у такому випадку ми маємо справу із класичним проявом корупції - з підкупом-продажністю особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Предметом купівлі-продажу виступає влада (службові повноваження), а засобом розрахунку - винагорода матеріального характеру. При такого роду корупції, умовно кажучи, відбувається обмін влади на власність, на матеріальні цінності, на послуги матеріального характеру.

   Друга. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на  вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлюються безпосередньо матеріальною винагородою. Йдеться також про свого роду підкуп, який відрізняється від попереднього характером розрахунку; предметом купівлі-продажу у цьому випадку виступає також влада (службові повноваження), однак засобом розрахунку - винагорода нематеріального характеру. Ця особливість суттєво розширює правові рамки корупції, не дозволяючи зводити її у правовому розумінні лише до хабарництва. Водночас, вона не змінює суті вчиненого і не зменшує характеру його суспільної небезпеки. Адже для держави і суспільства в принципі не суть важливо, яку винагороду одержує носій владних (службових) повноважень за свою продажність, що, зокрема підтверджується тим, що об'єктом одержання хабара традиційно визнається не принцип оплати праці службовців, а авторитет і престиж влади. Принципово важливим є те, що по-перше, особа, уповноважена на виконання функцій держави, продається, а , по-друге, у тому випадку корумпована особа починає служити не державі та суспільству, а тому, хто його "купив" за неофіційну матеріальну винагороду чи за будь-яку іншу вигоду. Важливо, що в результаті таких дій, як вже зазначалося вище, відбувається "пошкодження" системи управління, "продаж влади".

    Обидва зазначені варіанти об'єднує те, що незаконне використання особою, уповноваженою на викладання функцій держави, свого статусу чи можливостей, які з нього випливають, з метою одержання особистої вигоди чи в інтересах інших осіб, створює необґрунтований пріоритет інтересів одних осіб перед іншими.

                                                                           Державний нотаріус Другої державної

                                                                           нотаріальної контори Харківського

                                                                           району Харківської області  Т.І.Радіонова

      08 квітня 2012 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо підвищення шлюбного віку» від 15 березня 2012 року № 4525-VI, яким внесені зміни до частини 1 статті 22 та частини 2 статті 23 Сімейного кодексу України.
На сьогоднішній день шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років, тоді як до сих пір шлюбний вік для жінки становив 17 років, для чоловіка – 18 років.
       Крім того, за заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (до сих пір – за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй могло бути надане право на шлюб, якщо було встановлено, що це відповідає її інтересам).
        Звертаємо увагу, що дія Закону не поширюється на осіб, які подали заяву про укладення шлюбу до вступу в силу Закону.

 Провівідний спеціаліст

Люботинького міського управління

юстиції Харківської області

 В.М. Губська

1. Розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо);

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік та умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення;

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надаються необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, а саме про:

- їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв'язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти;

- прізвище, ім'я та по батькові, службові номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних та регіональних підрозділів, основні функції структурних та регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

- розклад роботи та графік прийому громадян;

- вакансії, порядок та умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

- перелік та умови надання послуг, форми і зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

- перелік і службові номери засобів зв'язку підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ та організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

- порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

- систему обліку, види інформації, якою володіє суб'єкт владних повноважень;

12) іншу інформацію про діяльність суб'єктів владних повноважень, порядок обов'язкового оприлюднення якої встановлений законом.

2. Інформація, що перелічена в вищезазначених пунктах, підлягає обов'язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

3. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

4. Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров'ю та/або майну осіб, і про заходи, які застосовуються у зв'язку з цим.

Люботиньке міське управління

юстиції Харківської області

     Суб'єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції

      1. Президент України, Верховна Рада України, органи прокуратури України здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України.

       2. Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні у межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами.

       3. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції відповідно до Конституції і законів України, актів Президента України.

       4. Координацію реалізації органами виконавчої влади визначеної Президентом України антикорупційної стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який утворюється Президентом України і діє відповідно до вимог, встановлених законом.

       5. Спеціально уповноважені суб'єкти безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування  корупційних  правопорушень  (далі - спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції).
Спеціально уповноваженими суб'єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом. Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

      6. Суб'єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках - у здійсненні заходів щодо припинення  корупційних   правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є:

      1) уповноважені підрозділи органів державної влади;

      2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

      3) підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові та службові особи, а також громадяни, об'єднання громадян за їх згодою.

      7. Посадові і службові особи органів державної влади, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів у разі виявлення  корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого  правопорушення  працівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів зобов'язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого  правопорушення  та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб'єкт у сфері протидії корупції.

 Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Люботинського міського управління юстиції Харківської області на виконання листа Головного управління юстиції у Харківській області від 30.05.2012 року № 745/01-01-03 надає для ознайомлення:

-  Інформаційне роз’яснення щодо підстав та порядку застосування до суддів дисциплінарної відповідальності згідно Закону України "Про судоустрій і статус суддів"

     7 липня 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон), який набрав чинності 30 липня 2010 року з моменту опублікування в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України” № 55/1. Закон також опубліковано в газетах: “Голос України” від 3 серпня 2010 року № 142, “Урядовий кур’єр” від 12 серпня 2010 року № 148.

Нормами Закону, крім іншого, запроваджується новий механізм добору суддів, що побудований на засадах конкурсності та прозорості, а також вдосконалено процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з положеннями статті 85 Закону органами, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо суддів визначені Вища рада юстиції – щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів.

    Для оперативного та ефективного розгляду питань відповідальності суддів при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України функціонуватиме служба дисциплінарних інспекторів, які за дорученням члена Комісії попередньо аналізуватимуть заяви та повідомлення про неправомірні дії суддів. Законом визначено чіткий перелік підстав дисциплінарної відповідальності суддів.

    Кожна особа матиме право безпосередньо звернутись зі скаргою на поведінку судді до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

   Відповідно до пункту 7 Перехідних положень Закону Вища кваліфікаційна комісія України розпочинає свою діяльність після призначення не менше двох третин від її складу.

   Вища кваліфікаційна комісія суддів України затверджує та розміщує на своєму офіційному веб-порталі зразок скарги (заяви) щодо неналежної поведінки судді, який може використовуватися для повідомлення Вищій кваліфікаційній комісії суддів України відомостей про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді (частина друга статті 84 Закону).

Відповідно до статті 83 Закону суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

- істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

- невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

- порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

- систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

- розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

- неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майновий стан, відображення в ній завідомо неправдивих відомостей.

   При цьому слід зазначити, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

   Частиною четвертою статті 87 Закону визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

    Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України (стаття 87 Закону).

   В порядку інформування громадян та юридичних осіб на офіційному веб-порталі Міністерства юстиції України також буде розміщено інформацію про початок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

-   Інформаційне роз'яснення щодо повноважень Міністра юстиції як члена Вищої ради юстиції

   Відповідно до статті 131 Конституції України та Закону України "Про Вищу раду юстиції" в Україні діє Вища рада юстиції, яка складається з двадцяти членів. Міністр юстиції України входить до складу Вищої ради юстиції за посадою.

До повноважень Вищої ради юстиції віднесено, зокрема, здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів; внесення подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Відомості про наявність підстав для звільнення судді з посади за порушення присяги, про факт дисциплінарного проступку судді Верховного Суду України або судді вищого спеціалізованого суду, про порушення вимог щодо несумісності суддею чи прокурором, про обставини, викладені у скаргах на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорів перевіряються членом Вищої ради юстиції за дорученням Вищої ради юстиції або Голови Вищої ради юстиції (частина друга статті 25 Закону України "Про Вищу раду юстиції").

     Міністр юстиції, як член Вищої ради юстиції, може звернутись до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання щодо звільнення судді з посади (стаття ЗО Закону України "Про Вищу раду юстиції").

Відповідно до статті 32 вказаного Закону Вища рада юстиції розглядає питання щодо звільнення судді з посади за порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

Порушенням суддею присяги є:

- вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

порушення морально-етичних принципів поведінки судді

Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді приймається більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції.

    Якщо в процесі розгляду питання про звільнення судді за особливих обставин Вища рада юстиції дійде висновку про відсутність підстав для звільнення судді, проте вчинені суддею дії можуть мати наслідком дисциплінарну відповідальність, Вища рада юстиції може прийняти рішення про притягнення суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів до дисциплінарної відповідальності, а щодо інших суддів - про направлення матеріалів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

    Крім того, положеннями статті 37 цього ж Закону визначено, що Вища рада юстиції може притягнути до дисциплінарної відповідальності Голову, заступників Голови та суддів Верховного Суду України, Голову і заступників Голови та суддів вищих спеціалізованих судів з підстав, передбачених у пункті 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України та статті 83 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Членом Вищої ради юстиції за дорученням Вищої ради юстиції, Голови або його заступника здійснюється перевірка даних про дисциплінарний проступок судді шляхом одержання письмового пояснення від судді та інших осіб, витребування та ознайомлення з матеріалами судових справ, одержання іншої інформації від будь-яких органів, організацій, установ, громадян чи їх об'єднань.

     За наслідками перевірки складається довідка з викладенням фактичних обставин, виявлених під час перевірки, висновків і пропозиції.

Довідка і всі матеріали перевірки передаються до Вищої ради юстиції, яка вирішує питання про доцільність порушення дисциплінарного провадження (стаття 40 Закону України "Про Вищу раду юстиції").

     Відповідно до статті 43 Закону України "Про Вищу раду юстиції" дисциплінарне стягнення до судді застосовується Вищою радою юстиції не пізніше шести місяців після виявлення проступку, невраховуючи часу тимчасової непрацездатності судді або перебування його у відпустці, але не пізніше рокуз дня вчинення проступку.

Одночасно повідомляємо що на офіційному сайті Міністерства юстиції України діє рубрика «Довідкова інформація. Громадянам та юридичним особам» де розміщена вищезазначена інформація.

 Начальник відділу

Н.І. Пушкарська

У правовій системі нотаріат відіграє значну роль як орган безспірної цивільної юрисдикції та превентивного правосуддя.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Діяльність нотаріату спрямована на охорону та захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, на запобігання правопорушенням шляхом правильного і своєчасного вчинення нотаріальних дій.

Законом України Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» від 1 жовтня 2008 року № 614-VI державних і приватних нотаріусів було урівняно в повноваженнях щодо вчинення нотаріальних дій.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України

Завідувач Другою державною нотаріальною конторою

Харківського району Харківської області Н.В.Омельницька

Питання правового регулювання майнових відносин в сім'ї, і в першу чергу в шлюбі , завжди є актуальними. Суспільство розвивається постійно і безперервно, і відповідно погляди на права і обов'язки подружжя також змінюються. Особисті подружні відносини ,звичайно, не піддаються правовому регулюванню в такій мірі, як відносини майнові.

Перелік майна ,що є особистою приватною власністю кожного з подружжя, наведений у ст.ст.57,58 Сімейного кодексу України.

Таким майном зокрема є :

- майно , набуте до шлюбу;

- майно ,набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування ;

- майно набуте за час шлюбу , але за кошти , які належали їй, йому особисто.

- речі індивідуального користування , у тому числі коштовності, навіть тоді ,коли вони придбавались за рахунок спільних коштів

- премії ,нагороди за особисті заслуги ;

- кошти, одержані як відшкодування за втрату ( пошкодження ) речі ,яка була особистою приватною власністю, відшкодування завданої шкоди ;

- приплід, дохід ( дивіденди) від речі ,яка належала одному із подружжя;

- частка у спільному майні ,яка відповідає особистому внеску того із подружжя ,хто її здійснив.

Проте у будь –якому випадку розпорядження майном ( навіть особистим ) має здійснюватися з урахуванням інтересів сім'ї ,зокрема дітей.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння , користування і розпорядження придбаним за час зареєстрованого шлюбу майном , якщо інше не встановлено домовленістю між ними . Для укладання одним із подружжя договорів щодо розпорядження спільним майном, яке потребує нотаріального посвідчення і ( або ) державної реєстрації ,згода другого з подружжя має бути викладена письмово і нотаріально засвідченою.

В житті непоодинокими є випадки ,коли подружжя розриває шлюб , але спільне майно з тих чи інших причин не ділить.

Право подружжя на поділ майна ,яке належить йому на праві спільної сумісної власності регулюється ст.69 Сімейного кодексу України. Поділ такого майна можливий лише за взаємною згодою подружжя .

Чи можна вирішити питання про розпорядження спільним майном подружжя, набутого у період знаходження в зареєстрованому шлюбі , без згоди ( у відповідній формі) другого з подружжя ? Без припинення права спільної сумісної власності –ні?

Чи можна вирішити це ж питання без згоди колишнього другого з подружжя? Відповідь міститься у ст.68 СК України, де зазначено: « Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу» Тобто ,сам по собі факт припинення шлюбних відносин не припиняє спільності на набуте у шлюбі майно, а тим більше не припиняє право власності будь - кого із подружжя на таке майно.

Таким чином ,позбавити громадянина майна тільки з тих підстав ,що шлюб ним розірвано , не можна .І хибною є точка зору громадян ( у тому числі і окремих юристів ) ,які вважають , що по закінченню трьох річного строку з моменту розірвання шлюбу другий з подружжя втрачає будь - які права щодо набутого у шлюбі майна.

Згідно ст. 369 Цивільного кодексу України , де зазначено , що правочин щодо розпорядження спільним майном , вчинений одним із співвласників , може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника ,який вчинив правочин ,необхідних повноважень. Відсутність заяви ( письмової, нотаріально засвідченої –коли того вимагає закон ) і є підтвердженням відсутності у відчужувача ( того ,хто підписує договір ) тих самих необхідних повноважень.

Якщо між подружжям не досягнуто згоди про добровільний розподіл майна ,поділ здійснюється у судовому порядку із застосуванням правил, викладених у ст.ст.70-71 Сімейного кодексу України .

Державний нотаріус Радіонова Т.І.

      УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ В ЗАХОДАХ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ 

        З  1 липня 2011 року набрав чинності Закон України «Про засади  запобігання і протидії корупції», цей Закон визначає основні засади запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до даного Закону визначено участь громадськості в заходах щодо запобігання і протидії корупції.

Завантажити документ:pravova-osvta-naselennya.rar [13.64 Kb] (cкачувань: 40)

Порядок подачі скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця

Завантажит  повну версію документу: zakonodavstvo.rar [21.07 Kb] (cкачувань: 17)

Відділом державної виконавчої служби Люботинського міського управління юстиції Харківської області роз’яснюється 

положення статті 52 Закону України « Про виконавче провадження», якою визначено Порядок звернення стягнення на кошти

 та інше  майно боржника.

 Стаття 52. Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника 

1.Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

2.Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

3.Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

4.На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

5.У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

6.Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

7.У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Начальник відділу ДВС

Люботинського МУЮ

Харківської області

  Я.В. Іськів

Порядок присвоєння прізвища, імені, по батькові дитині при державній реєстрації народження 

Статтею 28 Цивільного кодексу України встановлено, що ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.

Відповідно до статті 49 наведеного Кодексу державній реєстрації підлягають, зокрема народження фізичної особи та її походження.

При визначенні прізвища, імені та по батькові дитини є ряд важливих правових моментів.

Стаття 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р. визнає за дитиною право на ім'я.

Вибір імені дитини здійснюється за взаємною згодою батьків.

Так згідно зі статтею 146 Сімейного кодексу України якщо батьки дитини перебувають у шлюбі, ім'я дитини визначається за згодою батьків.

Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір'ю дитини.

При державній реєстрації народження іншою особою власне ім'я дитини присвоюється за її вказівкою.

При державній реєстрації народження дитині може бути присвоєно не більше двох власних імен.

Однак кількість імен не обмежується у тих випадках, коли мати і (або) батько дитини належать до національних меншин і порядок присвоєння імені є звичаєм конкретної з них.

У разі відсутності при державній реєстрації народження згоди батьків щодо присвоєння дитині власного імені спір вирішується органами опіки й піклування або судом.

Основними мотивами, які в наш час визначають обрання  імені для дитини, є: родинна традиція, за якою сина чи дочку називають за іменем бабусі, дідуся; особисті уподобання; вшанування іменем дитини  видатних осіб, літературних героїв, кінозірок, героїв телесеріалів.

Відповідно до статті 145 Сімейного кодексу України прізвище дитини визначається за прізвищем батьків.

Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям.

Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою.

Враховуючи те, що статтею 144 Сімейного кодексу України  передбачено можливість проведення державної реєстрації народження дитини за заявою інших осіб, якщо цього не можуть зробити батьки дитини,  чинним законодавством врегульовано порядок виправлення (зміни) прізвища або власного імені дитини в актовому записі про її народження у зв'язку з тим, що при державній реєстрації народження дитині присвоєно прізвище або власне ім'я без урахування побажань обох або одного з батьків. Такі заяви приймаються відділами державної реєстрації актів цивільного стану не пізніше одного року з дня народження дитини.

Крім того, заяви про виправлення власного імені дитини у зв'язку з тим, що вона фактично має власне ім'я, відмінне від зазначеного в актовому записі про її народження, приймаються відділами державної реєстрації актів цивільного стану до досягнення нею чотирнадцятирічного віку.

При досягненні чотирнадцяти років особа має право змінити своє прізвище або власне ім'я за згодою батьків або одного з них у разі якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері. У разі якщо над особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища або власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника.

Складовим елементом імені фізичної особи є по батькові.

Статтею 147 Сімейного кодексу України визначено, що власне ім'я особи, записаної батьком дитини, автоматично визначає по батькові дитини.

Якщо ім'я батька є подвійним, то по батькові дитини може бути записано відповідно до одного з цих імен.

По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Водночас слід пам'ятати, що особисте ім'я - це не тільки юридично зафіксоване слово, за допомогою якого здійснюється індивідуалізація особи, а також це "оберіг" - супутник життя людини.

Керівник відділу державної

реєстрації актів цивільного стану

                     Н.І. Пушкарська

Видача витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян

   Фізична особа по досягненні 16-річного віку має право на отримання витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (надалі Реєстр)стосовно відомостей про себе та про своїх родичів за умови пред'явлення паспорта або паспортного документа і документів, що підтверджують родинні стосунки. Витяг з Реєстру про державну реєстрацію народження дитини може видаватися її батькам та усиновлювачам (незалежно від віку дитини), а також опікунам, піклувальникам, адміністрації закладу охорони здоров'я, навчального або іншого  дитячого закладу, де постійно перебуває дитина. У цьому разі зазначений витяг представникові відповідного закладу видається за умови пред'явлення ним довіреності, паспорта або паспортного документа.

    Батькові, матері, усиновлювачеві дитини, які позбавлені батьківських прав, витяг про державну реєстрацію народження дитини не видається. Право на отримання витягу з Реєстру мають представники фізичної особи. Витяг з Реєстру про державну реєстрацію смерті видається: другому з подружжя, а також батькам, дітям, братам, сестрам, онукам, дідові, бабі та іншим родичам померлої особи за умови пред'явлення ними паспорта або паспортного документа і документів, що  підтверджують родинні чи сімейні стосунки; спадкоємцям померлої особи, якщо родинні стосунки та/або право на спадкування  підтверджуються  документально, за умови пред'явлення паспорта або паспортного документа; особі, що згідно з договором особистого  страхування  життя, укладеним  у фінансовій установі, утвореній відповідно до Закону України  "Про страхування", є вигодонабувачем, за умови пред'явлення договору, паспорта або паспортного документа; особі, що згідно із спадковим договором є вигодонабувачем, за умови пред'явлення договору, паспорта або паспортного документа. Для отримання витягу з Реєстру реєстраторові подається заява, у якій зазначається одна з таких відомостей про фізичну особу, щодо відомостей про яку видається витяг з Реєстру: прізвище, ім'я та  по батькові, дата та місце народження особи, щодо відомостей про яку отримано запит; серія  і номер свідоцтва про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану, дата його видачі; реєстраційний номер, за яким зареєстровано внесення відомостей про акт цивільного стану. До заяви  додається  документ про внесення плати за видачу витягу з Реєстру. На безоплатне отримання витягу з Реєстру мають право: суди (судді), органи дізнання чи досудового слідства, нотаріуси та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених актами законодавства; відділи державної реєстрації актів цивільного стану структурних підрозділів головних управлінь юстиції Мін'юсту в Автономній Республіці Крим, в областях, мм. Києві та Севастополі, а також районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції Укрдержреєстру, дипломатичні представництва та консульські установи України у зв'язку з виконанням ними функцій, визначених актами законодавства адміністрації закладів охорони здоров'я, навчальних або інших дитячих закладів щодо державної реєстрації народження дітей, які перебувають у зазначених закладах; особи, що  проживають за  кордоном, стосовно яких державна реєстрація актів цивільного стану проведена відповідними органами державної реєстрації, у разі надходження  письмових запитів і надіслання витягу до компетентних  органів іноземних держав для вручення його заявникові особи,  що  звернулися  за видачею витягу про те, що державна реєстрація народження проведена  відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України особи, що звернулися за видачею витягу для отримання допомоги у зв'язку з народженням дитини, а також для отримання допомоги на поховання. Реєстратор  приймає  рішення про видачу витягу з Реєстру або про відмову в його видачі із зазначенням причини в день надходження відповідної заяви. У видачі витягу з Реєстру може бути відмовлено у разі: подання заяви особою, що не має права на отримання витягу згідно з Порядком ведення державного реєстру актів цивільного стану громадян затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1064 (зі змінами); непред'явлення документа про внесення плати за видачу витягу в повному обсязі; відсутності в заяві чи наведення не в повному обсязі відомостей, зазначених в пункті 15 Порядку. Рішення реєстратора про відмову у видачі витягу з Реєстру може бути оскаржено в судовому порядку. Витяг з Реєстру видається на спеціальному бланку та завіряється підписом реєстратора, що скріплюється печаткою. Витяг з Реєстру, призначений для використання на території іншої держави, видається реєстратором за місцем зберігання відповідних книг державної реєстрації актів цивільного стану. До внесення в Реєстр відомостей, що містяться в книгах державної реєстрації актів цивільного стану і метричних книгах, які зберігаються в архіві відділу державної реєстрації актів цивільного стану, перевірка державної реєстрації акта цивільного стану  проводиться за даними  метричних книг з дотриманням вимог актів  законодавства. Кошти, що надходять від плати за видачу витягу з Реєстру, зараховуються на рахунок адміністратора Реєстру і спрямовуються на забезпечення ведення зазначеного та інших реєстрів, держателями яких є Мін'юст та Укрдержреєстр.

Керівник відділу державної

 реєстрації актів цивільного стану

Н.І. Пушкарська

Питання державної реєстрації смерті регулюються статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" , главою 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 N 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 24.12.2010 N 3307/5).
Державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я чи судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів.
Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у вищевказані строки, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. У разі надходження заяви після закінчення одного року з дня настання смерті та, якщо факт смерті встановлено у судовому порядку або особа оголошена судом померлою, державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника.
У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Державна реєстрація смерті осіб, що померли в слідчих ізоляторах або установах виконання покарань, у яких ці особи трималися або відбували покарання, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання до взяття під варту або засудження осіб чи за місцезнаходженням установи.
З заявою про реєстрацію смерті можуть звернутись родичі померлого, представники органу опіки та піклування, працівники житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інші особи.
Державна реєстрація смерті особи, оголошеної судом померлою, проводиться за рішенням суду, надісланим судом відділу державної реєстрації актів цивільного стану, після набрання ним законної сили або за заявою осіб, о були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду. Державна реєстрація факту смерті, встановленого у судовому порядку, проводиться за заявою осіб, що були позивачами при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.
Заявник повинен пред'явити паспорт або паспортний документ, проте відсутність зазначеного документа не є підставою для відмови в державній реєстрації смерті.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану, який реєструє смерть, вилучає паспорт або паспортний документ померлого, а також його військово-облікові та пільгові документи і проставляє в них відповідний штамп про смерть власника. Не передача зазначених документів не є перешкодою для державної реєстрації смерті.
Державна реєстрація смерті іноземців та осіб без громадянства проводиться на загальних підставах з дотриманням вимог законодавства України.
Про державну реєстрацію смерті іноземця відділ державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє центральний орган виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України.
Також органи державної реєстрації актів цивільного стану повідомляють компетентні органи іноземних держав, з якими Україною укладено договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах, про державну реєстрацію смерті громадян таких держав, якщо правилами договорів передбачено надання зазначених відомостей.
На підтвердження проведеної державної реєстрації смерті орган державної реєстрації актів цивільного стану видає відповідне свідоцтво та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання. У разі державної реєстрації смерті виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради видається довідка для отримання допомоги на поховання.

Керівник відділу Н.І. Пушкарська

Анулювання актового запису цивільного стану проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем його зберігання.
Відповідно до пункту 1.4 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 р. № 96/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за № 55/18793 (далі – Правила), анулювання первинного актового запису цивільного стану проводиться на підставі рішення суду, а у випадках, передбачених статтею 39 Сімейного кодексу України (далі - Кодекс), - висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичного представництва або консульської установи України.
Анулювання актового запису про розірвання шлюбу, про смерть у випадках, передбачених статтею 118 Кодексу, проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану, яким було проведено державну реєстрацію цих актів.
Поновлені чи повторно складені актові записи цивільного стану в разі виявлення первинних записів анулюються на підставі рішення суду або висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (за місцезнаходженням поновленого або повторно складеного запису).
За наявності спору між заінтересованими особами питання про анулювання поновлених або повторно складених актових записів вирішується у судовому порядку.

Порядок подання заяви про анулювання актових записів цивільного стану
Заява про анулювання актового запису цивільного стану подається заінтересованою особою до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника або за місцем зберігання актового запису цивільного стану, який підлягає анулюванню.
Громадяни України, а також іноземці, особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають аналогічну заяву про анулювання актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.
Іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, подають заяву про анулювання актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання.
Поновлений або повторно складений актовий запис цивільного стану може бути також анульований з ініціативи відділу державної реєстрації актів цивільного стану, яким виявлено первинний актовий запис.
Документи, які подаються для анулювання актових записів цивільного стану
Разом із заявою про анулювання актового запису цивільного стану подаються:
свідоцтво про державну реєстрацію акту цивільного стану, яке підлягає анулюванню;
інші документи.

У разі анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану заявник додає письмове пояснення стосовно проведення подвійної державної реєстрації актового запису цивільного стану.
Порядок розгляду заяв про анулювання актових записів цивільного стану
Первинний актовий запис цивільного стану анулюється на підставі рішення суду.
Анулювання актових записів цивільного стану на підставі рішення суду проводиться без складання висновку. В інших випадках складання висновку про анулювання або відмову в анулюванні актового запису цивільного стану обов'язкове .
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану розглядає заяву заінтересованої особи про визнання шлюбу недійсним та складає висновок про анулювання актового запису про шлюб, якщо шлюб зареєстрований: з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; з особою, яка визнана недієздатною.
У зазначених випадках актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб.
Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже перебуває в іншому шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повторного шлюбу зазначений повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. Про це робиться відповідна відмітка в першому та другому примірниках актового запису про шлюб.

За відсутності документів, які підтверджують зазначений факт, складається висновок про відмову.
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану за місцем подання заяви про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану збирає та надсилає для остаточного розгляду всі зібрані матеріали до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі за місцем зберігання актового запису, який підлягає анулюванню, для складання висновку про його анулювання або про відмову в цьому. Висновок про анулювання поновленого або повторно складеного актового запису цивільного стану або відмову в цьому складається у двох примірниках.
У разі відмови в анулюванні актового запису цивільного стану другий примірник висновку про це видається заявнику для подальшого вирішення питання у судовому порядку.
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який анулював актовий запис цивільного стану, письмово повідомляє про це заінтересовану особу.
Одночасно із прийняттям рішення щодо анулювання актового запису цивільного стану відповідний орган, на підставі рішення або висновку якого проводиться анулювання актового запису цивільного стану, приймає рішення щодо вилучення і повернення анульованого свідоцтва відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану.
У разі неповернення анульованого свідоцтва інформація про його анулювання оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади у сфері державної реєстрації актів цивільного стану.

Спеціаліст І категорії відділу О.І. Харіна

Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" передбачено низку принципово нових інструментів запобігання корупційним проявам.
Зокрема, йдеться про обмеження для певних категорій осіб, спрямовані на попередження корупції, одним з яких є обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування.
Варто зазначити, що запровадження такого обмеження є загальновизнаним міжнародним антикорупційним стандартом.
Так, статтею 12 Конвенції ООН проти корупції серед інструментів, спрямованих на запобігання корупції в приватному секторі, передбачено запобігання виникненню конфлікту інтересів шляхом установлення обмежень, у належних випадках й на обґрунтований строк, стосовно професійної діяльності колишніх державних посадових осіб у приватному секторі після їхнього виходу у відставку або на пенсію, якщо така діяльність або робота безпосередньо пов'язана з функціями, що такі державні посадові особи виконували в період їхнього перебування на посаді або за виконанням яких вони здійснювали нагляд.
Необхідність впровадження подібного обмеження випливає із Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R (2000) 10 щодо кодексів поведінки публічних посадових осіб.

За своєю природою згаданий превентивний механізм має на меті мінімізувати ризики виникнення конфлікту інтересів при переході службовця на іншу, не пов'язану з виконанням функцій держави роботу.
Стаття 10 цього Закону передбачає три види таких обмежень, для яких притаманні певні спільні ознаки.
Перш за все, на відміну від усіх інших, вказані обмеження стосуються не службовців, а осіб, які припинили перебування на публічній службі.
Ще однією особливістю, на яку слід звернути увагу, є визначений строк дії таких обмежень, а саме один рік з моменту припинення служби. Такий відносно нетривалий строк є найбільш оптимальним з огляду на неприпустимість встановлення надмірних обмежень для громадян, які звільнилися з державних органів чи органів місцевого самоврядування. З іншого боку такий строк є достатнім аби усунути або значно послабити можливості особи недобросовісно використовувати своє попереднє службове становище.

Першим видом передбачених статтею 10 Закону обмежень є заборона особам, які припинили службу, укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо такі особи протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій.
Наявність у Законі такого обмеження спрямована на запобігання випадкам, коли особа, перебуваючи на посаді, заздалегідь готує для себе робоче місце у підприємстві чи організації, які вона контролює чи іншим чином впливає на їх діяльність. Крім цього, дане обмеження запобігатиме необ'єктивності в діяльності службовців.

Наступним видом обмежень, передбачених для осіб, які припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, є заборона розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом.
Вказане обмеження запобігатиме недобросовісному використанню особою конкретної інформації, отриманої при виконанні службових обов'язків, в приватних інтересах. Адже не виключені випадки, коли перебуваючи на службі, особа отримує певну офіційну інформацію, яка в подальшому може бути використана нею на користь майбутнього роботодавця або в процесі безпосереднього здійснення тієї чи іншої приватної практики.
Ще одне обмеження, встановлене статтею 10 Закону, полягає у забороні особам, які припинили службу, представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали.

Зазначене обмеження сприятиме запобіганню недобросовісному використанню колишнім службовцем своїх зв'язків при здійсненні ним представницької діяльності. Це правило, наприклад, є досить актуальним для юристів, серед яких поширеною є практика представництва інтересів громадян чи юридичних осіб після припинення державної служби чи роботи у правоохоронних та контролюючих структурах, в тому числі, в процесі здійснення адвокатської діяльності.
Міжнародний досвід свідчить про різноманіття підходів до попередження конфлікту інтересів у діяльності осіб, які припинили державну службу. Як правило, у більшості держав діють подібні до встановлених українським законодавством обмежень стосовно осіб, які припинили державну службу. Однак, в кожній державі встановлені ті чи інші особливості дії таких обмежень.
До прикладу, у таких державах, як Японія, Нідерланди, Туреччина та Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, подібні обмеження діють упродовж двох років, в той час як у Норвегії - протягом шести місяців. В Канаді такі обмеження діють упродовж одного року для службовців та протягом двох років для міністрів, при цьому для вищих посадових осіб та працівників міністерств встановлено обмеження на здійснення лобістської діяльності упродовж п'яти років з дня припинення служби.
У Франції функціонують комітети з етики, які надають консультації державним службовцям щодо сумісності із подальшою діяльністю у приватному секторі. Крім цього, французьке законодавство забороняє службовцю протягом п'яти років після припинення служби брати фінансову участь в діяльності приватних підприємств, які мали контакти з органом, в якому працювала особа.
Ще однією характерною особливістю української моделі обмежень для осіб, які припинили публічну службу, є відсутність окремо встановленої відповідальності за їх порушення.
Таким чином, порушення обмеження на укладання трудових угод та правочинів у сфері підприємницької діяльності може тягнути за собою правові наслідки у виді визнання відповідної угоди чи правочину недійсним.
Що стосується порушення обмеження щодо представництва інтересів тієї чи іншої фізичної юридичної особи, то у даному випадку може йти мова про певні процесуальні наслідки (якщо мало місце представництво інтересів у суді) або знову ж таки про недійсність досягнутих під час такого представництва домовленостей.
Власне, суб'єктами адміністративної відповідальності за незаконне використання інформації, що стала відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, є лише особи, які перебувають на службі (стаття 172-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення)
З наведеного можна дійти висновку, що в українському варіанті додержання обмежень для осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, має бути забезпечене високим рівнем доброчесності таких осіб. В свою чергу, забезпечення доброчесної поведінки публічних службовців є одним із завдань сучасної державної антикорупційної політики.

Керівник відділу Н.І. Пушкарська

З першого січня 2012 року вступила в дію стаття 11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» - «Фінансовий контроль».

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.

Особи, які не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік через перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою, подають таку декларацію за звітний рік до 31 грудня. Особи, які не подали декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік із зазначених причин і звільняються з цього місця роботи, зобов'язані подати таку декларацію до розірвання трудового договору.

2. Відомості, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, голів та суддів вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України та його заступників, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати, Голови та членів Вищої ради юстиції, членів Центральної виборчої комісії, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівників інших органів державної влади та їх заступників, членів колегіальних органів державної влади, керівників органів місцевого самоврядування та їх заступників, підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

3. У разі відкриття особою, зазначеною в пункті 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, валютного рахунка в установі банку-нерезидента вона зобов'язана в десятиденний строк письмово повідомити про це орган державної податкової служби за місцем проживання із зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента.

4. Порядок зберігання документів і використання відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, та відомостей щодо відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 16 від 11.01.2012 р..

5. Особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 та підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому законом порядку декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону

    Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування
 
З першого січня 2012 року  вступила в дію стаття  11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» - «спеціальна   перевірка  щодо осіб,  які  претендують  на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування».
1. Стосовно осіб,  які  претендують на зайняття посад пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування проводиться  спеціальна  перевірка, у тому числі  щодо  відомостей, поданих особисто.
Організація проведення спеціальної  перевірки покладається на керівника (заступника керівника) органу державної влади, органу місцевого самоврядування,  на   зайняття   посади  в  якому   претендує   особа , крім випадків, установлених законом.
До проведення  спеціальної   перевірки  залучаються спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби - інші центральні органи виконавчої влади.
2.  Спеціальній   перевірці  підлягають відомості про  особу,  яка   претендує   на   зайняття   посади  виконанням функцій держави або місцевого самоврядування,  зокрема  щодо:
1) притягнення  особи  до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення;
2) факту, що  особа  піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за корупційні правопорушення;
3) достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру;
4) наявності в  особи  корпоративних прав;
5) стану здоров'я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.
3.  Спеціальна   перевірка  проводиться у п'ятнадцятиденний строк за письмовою згодою  особи,  яка   претендує   на   зайняття   посади.
У разі ненадання  особою  такої згоди питання  щодо  призначення її  на  посаду  не розглядається.
У разі встановлення за результатами  спеціальної   перевірки  факту подання претендентом  на   посаду  неправдивих відомостей про себе посадова  особа  (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання)  на  цю  посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні)  на   посаду, а також протягом трьох робочих днів повідомляє про виявлений факт правоохоронні органи для реагування в установленому законом порядку, крім випадків, визначених законом.
Рішення про відмову у призначенні (обранні)  на   посаду  з підстави, зазначеної в абзаці третьому цієї частини, може бути оскаржено до суду.
Порядок організації проведення  спеціальної   перевірки  затверджується Президентом України.
4. Для проведення  спеціальної   перевірки   особа,  яка   претендує   на   зайняття   посади, подає до відповідного органу:
1) письмову згоду  на  проведення  спеціальної   перевірки ;
2) автобіографію;
3) копію документа, який посвідчує  особу ;
4) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону;
5) копії документів про освіту, вчені звання та наукові ступені;
6) медичну довідку про стан здоров'я за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України;
7) копію військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов'язаних);
8) довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності).
5. Після одержання письмової згоди  особи,  яка   претендує   на   зайняття   посади ,  на  проведення  спеціальної   перевірки  орган,  на   посаду  в  якому   претендує   особа , не пізніше наступного дня надсилає до відповідних органів державної влади, до компетенції яких належить проведення  спеціальної   перевірки  відомостей, передбачених у частині другій цієї статті, запит про  перевірку  відомостей  щодо   особи,  яка   претендує   на   зайняття  відповідної  посади.
Запит підписує керівник органу,  на   посаду  в  якому   претендує   особа, а в разі його відсутності - особа, яка виконує обов'язки керівника, або один з його заступників відповідно до розподілу функціональних обов'язків.
До запиту додаються копії документів, зазначених у частині четвертій цієї статті.
6. Інформація про результати  спеціальної   перевірки, підписана керівником органу, що здійснював  перевірку, а в разі його відсутності - особою, яка виконує його обов'язки, або заступником керівника органу відповідно до розподілу функціональних обов'язків, подається до органу, який надіслав відповідний запит, у семиденний строк з дати надходження запиту.
Орган,  на   посаду  в  якому   претендує   особа,  на  підставі одержаної інформації готує довідку про результати  спеціальної   перевірки .
Особи,  щодо  яких проведена  спеціальна  перевірка, мають право  на  ознайомлення з довідкою про результати  спеціальної   перевірки  та в разі незгоди з результатами  перевірки  можуть подавати зазначеним органам свої зауваження у письмовій формі.
7. Інформація про результати  спеціальної  перевірки  та документи  щодо  її проведення є конфіденційними, якщо вони не містять відомостей, що становлять державну таємницю. Такі документи зберігаються в порядку, встановленому відповідно до закону.
На виконання ст. 11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» Указом Президента України від 25.01.2012 № 33/2012 затверджено «Порядок організації проведення спеціальної перевірки відомостей щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування».

Заява про внесення змін до актового запису цивільного стану подається до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, а у випадках, передбачених законодавством, - за місцем зберігання актового запису цивільного стану. Заява подається при пред’явленні заявником паспорта або паспортного документа (частина третя статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», пункт 2.1 Правил внесення змін).
Громадяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які проживають за кордоном, подають аналогічну заяву про внесення змін до актового запису, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до дипломатичного представництва або консульської установи України.
Іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, подають заяву про внесення змін до актового запису цивільного стану, складеного органом державної реєстрації актів цивільного стану України, до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання.
Заява про визнання батьківства, яка є підставою для внесення змін, може бути подана до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання актового запису про народження або за місцем постановлення рішення суду про визнання батьківства ( пункт 2.1 Правил внесення змін).
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво чи консульська установа України не вправі відмовити громадянину в прийнятті та розгляді заяви про внесення змін ( пункт 2.3 Правил внесення змін).
Термін розгляду заяв про внесення змін до актових записів цивільного стану:
Питання про внесення змін до актових записів цивільного стану розглядається у тримісячний строк з дня подання відповідної заяви до відділу державної реєстрації актів цивільного стану.
За наявності поважних причин цей термін продовжується з письмового дозволу керівника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі ( за місцем їх подання), але не більше, ніж на три місяці (пункт 1.10 Правил внесення змін).

Керівник відділу                            Н.І. Пушкарська