Інформація для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території або районів проведення антитерористичної операції
Автор: Svetlana   Додано: 24 листопада 2015   Переглядів:377   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

  Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509  запроваджено облік осіб, які переміщуються з 01.10.2014 року.

Метою запровадження обліку переміщених осіб є отримання достовірної інформації про категорії, потреби та кількість переміщених осіб в цілому по Україні.

  Громадяни, які прибувають в ту чи іншу область України із зони АТО або Криму, в першу чергу, повинні звернутися до управління соціального захисту за місцем фактичного знаходження та надати відповідні документи (копію паспорта, ідентифікаційного коду), заповнити заяву, вказуючи попереднє місце проживання, теперішнє фактичне місце проживання. 

  Під час прийому  видається довідка, що підтверджує що особа є внутрішньо переміщеною і фактично проживає за певною адресою в нашому місті.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» державна міграційна служба проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання. 

  У випадку зміни фактичного місця проживання внутрішньо переміщена особа повідомляє про це  управління праці та соціального захисту населення та міграційну службу.

  Довідка береться до уваги  для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, для призначення пенсії, взяття на облік в центр зайнятості.

Термін дії довідки шість місяців.

  Постановою передбачено, що міграційна служба проводить перевірки фактичного місця проживання  та за результатами перевірки подає управлінню праці та соціального захисту населення інформацію щодо підтвердження відомостей про фактичне місце проживання відповідних осіб, а також проставлення відмітки про реєстрацію місця їх проживання. 

  При непідтвердженні міграційною службою місця перебування особи, яка переміщується за вказаною адресою, приймається рішення  про зняття з обліку таких осіб.

  По закінченню шестимісячного терміну перебування на обліку дія довідки подовжується управлінням праці та міграційною службо ще на наступні шість місяців. 

 

В.о. начальника Люботинського

міського управління юстиції

Пушкарська Н.І.




 Виконання рішень Європейського суду з прав людини
Автор: Svetlana   Додано: 24 листопада 2015   Переглядів:473   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

  Закон України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

  Стаття 2 Закону передбачає, що примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Виконання рішень здійснюється в добровільному порядку, без заходів примусового виконання, за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом направлення Департаментом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України офіційного перекладу рішення, платіжного доручення та постанови про відкриття виконавчого провадження до Державної казначейської служби України для оплати на користь стягувача.

  Розпорядником бюджетних коштів, передбачених на виконання рішень Європейського суду з прав людини, є Міністерство юстиції України.

  Конвертація коштів, присуджених Європейським судом з прав людини, оформлення платіжних документів (платіжного доручення) проводиться Міністерством юстиції України, як органом, відповідальним за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень, з урахуванням особливостей, вищезазначених нормативно-правових актів та законодавства України, відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов’язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2007 № 408.

Обов’язковість виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачається статтею 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 81 Закону визначено, що порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів визначається відповідними міжнародними договорами, цим Законом та законами України.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 17 Закону державною виконавчою службою відповідно до цього Закону підлягають виконанню рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Однак, деякі аспекти виконання вказаних рішень не врегульовані на національному рівні.

Виконання рішень Європейського суду з прав людини передбачає виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального та загального характеру.

Заходами індивідуального характеру – є а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні (відповідно до статті 10 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ”).

Заходами загального характеру – є заходи, спрямовані на усунення системної проблеми та її першопричини, встановленого рішенням Суду, щодо інших осіб (виправлення порушеного права). 

Заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Європейським судом з прав людини порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

На відміну від відшкодування моральної та матеріальної шкоди Європейський суд з прав людини не вказує державі, які саме заходи необхідно вжити щодо відновлення порушених прав заявника.

Державним виконавцем, з урахуванням вимог Закону виноситься постанова про відкриття виконавчого провадження (по кожному заявнику окремо).

Відповідно до статті 7 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" стягував повинен подати на адресу Державної виконавчої служби України заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів.

Також, у вказаної заяві стягувачем – фізичною особою (фізична особа на користь якої Європейський суд з прав людини присудив справедливу сатисфакцію) зазначається:

1. - прізвище, ім’я та по-батькові;

- ідентифікаційний номер;

- фактична адреса мешкання;

- контактні телефони;

- номер та дата рішення Європейського суду по якому подається заява;

До заяви додається:

2. копія довідки банківської установи, в якому відкрито рахунок стягувача, де обов’язково має бути зазначено повне найменування банківської установи, транзитний рахунок банку, особистий рахунок стягувача, код ЄДРПОУ банку, МФО банку;

3. копія довідки про присвоєння стягувачеві ідентифікаційного номеру;

4. копія всіх сторінок паспорту стягувача.

У разі смерті стягувача, спадкоємець має подати нотаріально засвідчені копії документів, що підтверджують право на спадщину, а також всі вищевказані документи (пп. 1-4), які вимагаються для перерахування присуджених коштів.

Для стягувачів – юридичних осіб.

Стягувач – юридична особа має подати заяву на офіційному бланку про виплату відшкодування за підписом його керівника, що скріплюється печаткою.

У заяві зазначається:

1.- повне найменування стягувача;

- код ЄДРПОУ стягувача;

- фактична адреса мешкання;

- контактні телефони відповідальної особи;

- номер та дата рішення Європейського суду по якому подається заява;

До заяви додається:

2. Копія довідки банківської установи, в якому відкрито рахунок стягувача, де обов’язково має бути зазначено повне найменування банківської установи, рахунок стягувача, МФО банку;

3. Копія довідки про присвоєння стягувачеві коду ЄДРПОУ.

  Якщо рішенням Європейського суду з прав людини передбачене виконання рішення національного суду, на тривале не виконання якого заявник скаржився до European Court of Human Rights Council of Europe, до заяви, відповідно до статті 12 Закону, також додаються світлокопії рішень національних судів, а також світлокопії процесуальних документів органів державної виконавчої служби (за їх наявності) винесених в ході виконання вказаних рішень національного суду.

У разі представлення інтересів стягувача у виконавчому провадженні, повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

 

Начальник відділу ДВС

Люботинського МУЮ

Іськів Я.В.




 К О Р У П Ц І Я
Автор: Svetlana   Додано: 13 листопада 2015   Переглядів:449   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

   Корупція – це використання особою, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди. Розгорнуте визначення містить ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції».

   Корупційним правопорушенням вважається умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

Згідно з цим Законом, до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення відносяться:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, та інші.
Повний перелік визначений в частині першій статті 4 ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції».

Види корупції:

- Хабарництво: отримання особою в будь-якому вигляді винагороди (хабара) за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої  їй влади чи службового становища;

- Розкрадання:  умисне незаконне обернення певним способом чужого майна на свою користь або користь інших осіб із корисливих мотивів з використанням посадового становища;

- Шахрайство: поведінка, націлена на обман або введення в оману приватної або юридичної особи з метою особистої вигоди або вигоди третьої сторони;

- Вимагання: примушування приватної або юридичної особи сплатити гроші або надати інші цінності в обмін на певні дії або бездіяльність;

- Зловживання:  зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень та інші посадові злочини, що вчиняються для задоволення корисливих чи інших особистих інтересів або інтересів інших осіб;

- Кумівство: перевага у наданні грошових коштів або іншого майна, переваг, пільг, послуг, нематеріальних активів наближеним особам, родичам, ін.

- Інше: використання інформації, одержаної під час виконання посадових обов’язків, у корисливих чи інших особистих інтересах, необґрунтована відмова у наданні відповідної інформації, несвоєчасне її надання, надання недостовірної чи неповної службової інформації; неправомірне втручання з використанням посадового становища у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень чи домагання прийняття неправомірного рішення.

Корупційні діяння можуть бути вчинені також в інших формах, у тому числі в таких, що потребують додаткового визначення законодавством.

Ознаками корупційних діянь є:

- безпосереднє заподіяння шкоди авторитету чи іншим охоронюваним законом інтересам держави;

- наявність у особи умислу на вчинення дій (бездіяльність), які об’єктивно завдають шкоду охоронюваним законом інтересам держави;

- використання особою свого становища всупереч інтересам держави;

- корислива мета або інша зацікавленість особи;

- незаконне одержання особою благ (матеріальних та нематеріальних), послуг, переваг.

За вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені вище, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.

Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

 

Державний нотаріус Другої державної

нотаріальної контори Харківського району

Харківської області Радіонова Т.І.




 ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН
Автор: Chekardina   Додано: 2 листопада 2015   Переглядів:435   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН

 

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування  та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь.

 

Натисніть "Читати далі"

 

 




 Права та обов'язки сторін у виконавчому провадженні
Автор: Lubotin   Додано: 12 жовтня 2015   Переглядів:406   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Запорукою своєчасного, повного та неупередженого виконання рішень, безумовно є ефективність дій державного виконавця, на якого покладається примусове виконання рішень, однак активна участь у виконавчому провадженні його сторін якими є стягувач та боржник, може активно сприяти виконанню завдань покладених на державного виконавця.

 

Так, відповідно до ст. 8 Закону стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. За виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи

Як відомо, усі законодавчі акти повинні ґрунтуватись на принципах, закріплених в Основному Законі України - Конституції. На виконання цього принципу законодавець за допомогою статті 6 Закону визначає гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, які, перш за все, виражаються у тому, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Крім того, державний виконавець зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права згідно з вимогами цього Закону.

 

Статтею 12 Закону визначено загальні права та обов'язки сторін виконавчого провадження, в якій зокрема передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

 




 Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції за Законом України «Про запобігання корупції»
Автор: Chekardina   Додано: 9 жовтня 2015   Переглядів:515   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції за Законом України «Про запобігання корупції»

 

Відповідно до статті 53 Закону України “Про запобігання корупції” особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), - особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.

Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави. За наявності загрози життю, житлу, здоров’ю та майну осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, або їх близьких осіб, у зв’язку із здійсненим повідомленням про порушення вимог цього Закону, правоохоронними органами до них можуть бути застосовані правові, організаційно-технічні та інші спрямовані на захист від протиправних посягань заходи, передбачені Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві".

 

Натисніть "Читати далі"

 

 

 

 




 ПРАВА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ
Автор: Chekardina   Додано: 2 жовтня 2015   Переглядів:363   Категорія - [Головна, Правова освіта населення, Переселенцям]
 

ПРАВА БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ


Проблема захисту прав біженців є досить актуальною для багатьох держав світу, в тому числі, й для України, враховуючи необхідність вирішення питання відповідності національного законодавства міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері захисту прав біженців.
Для врегулювання зазначеного питання Україною спершу було надано згоду на обов’язковість Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців. Результатом законодавчої роботи за цим напрямом спочатку став прийнятий 24 грудня 1993 р. Закон України «Про біженців», а потім – прийнятий 21 червня 2001 р. новий Закон України «Про біженців», завдяки якому було загалом досягнуто відповідності норм українського національного законодавства міжнародно-правовим стандартам у сфері захисту прав біженців, передусім Конвенції про статус біженців 1951 р. та Протоколу щодо статусу біженців 1967р. 
10 січня 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців». Відповідно до цього Закону Україна зобов’язалася виконувати вимоги зазначених міжнародно-правових актів.
Прийняття Конституції України також було важливим етапом у розвитку системи захисту прав біженців в Україні, оскільки вона містить положення, що гарантують іноземцям і особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, а отже і біженцям, рівність прав, свобод і обов’язків із громадянами України (стаття 26).
Наступним кроком на шляху до вдосконалення системи захисту прав біженців, шукачів притулку в Україні та інших вразливих категорій осіб стало прийняття 8 липня 2011 року Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», який замінив Закон України «Про біженців». Новий Закон, прийнятий з метою наближення до стандартів захисту ЄС, значно розширив коло осіб, яким надається захист в Україні, забезпечивши законодавче врегулювання проблеми додаткового (гуманітарного) та тимчасового захисту осіб, які не підпадають під ознаки біженця, але також потребують захисту.
Крім того, до переваг цього Закону можна віднести поліпшення захисту неповнолітніх дітей біженців, встановлення єдиної довідки про звернення за захистом в Україні та положення про видачу дозволу на проживання одночасно з визнанням статусу біженця.

Розділ III  Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»(далі – Закон) присвячений визначенню правового статусу іноземців чи осіб без громадянства, які звернулись до центрального  органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового  захисту, з заявою про  визнання  біженцем  або особою, яка потребує   додаткового   захисту, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Слід зауважити, що на етапі офіційного визнання осіб біженцями або особами, які потребують додаткового захисту розширюється коло їх прав та обов’язків.

Правовий статус таких осіб визначається статтею 14 Закону :
•    особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують
додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, крім випадків, установлених  Конституцією та законами України,  а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 
•    особи,   яких  визнано  біженцями  в  Україні,  вважаються
такими, які постійно проживають в Україні, з дня прийняття рішення про визнання їх біженцями;
•    особи,  яких  визнано особами,  які потребують додаткового
 захисту, вважаються такими, які безстроково на законних підставах перебувають на території України. 

     Особа,  яку визнано  біженцем  або  особою,  яка  потребує додаткового захисту, має рівні з громадянами України права на:    
- пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом; 
- працю; 
- провадження підприємницької  діяльності, не забороненої законом; 
- охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; 
- відпочинок; 
- освіту; 
- свободу світогляду і віросповідання; 
- направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;
- володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; 
- оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; 
- звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
- безоплатну правову допомогу в установленому порядку.                                
     Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,  має рівні  з  громадянами  України  права  у шлюбних та сімейних відносинах.

     Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,  має право на  одержання  грошової  допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України,  та користування житлом, наданим у місці проживання.

     Особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, користується іншими правами і свободами, передбаченими Конституцією та законами України.

     Разом з тим, поруч з правами завжди існують обов’язки. 
Так, особа,  яку визнано  біженцем  або  особою,  яка  потребує додаткового захисту, зобов'язана: 
     повідомляти  протягом  десяти  робочих днів центральний орган виконавчої  влади,  що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, про зміну  прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття  громадянства  України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі; 
     знятися  з  обліку  і  стати  на  облік  центрального органу виконавчої  влади,  що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за новим  місцем  проживання у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної  одиниці   України, на  яку поширюється  повноваження іншого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують  додаткового  або  тимчасового  захисту; 
     проходити   щорічну   перереєстрацію  у  строки,  встановлені центральним   органом   виконавчої  влади,  що  реалізує  державну політику  у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового  захисту, за місцем проживання. Порядок такої перереєстрації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування  державної  політики  у  сфері  біженців  та  осіб, які потребують  додаткового або тимчасового захисту.

                                                                   Державний нотаріус Другої державної нотаріальної

                                                                   контори Харківського району Харківської області Радіонова Т.І.

 

 




 25 вересня 2015 року спливає строк подання відомостей про кінцевих бенефіціарів (контролерів) юридичної особи
Автор: Chekardina   Додано: 21 вересня 2015   Переглядів:358   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

25 вересня 2015 року спливає строк подання відомостей про кінцевих бенефіціарів (контролерів) юридичної особи

 

26 травня 2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи», спрямований на вирішення проблемних питань, що стосуються подання реєстраційних карток форм № 4, а також великих черг до державних реєстраторів.

  Прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відомостей про кінцевий вигодоодержувача (контролері) юридичної особи» забезпечило спрощення державної реєстрації юридичних осіб; зниження корупційних ризиків; зменшення невдоволення серед суб’єктів господарювання – юридичних осіб та напруги у підприємницькому середовищі; недопущення накладання значних штрафів на добросовісних суб’єктів господарювання тощо.

      25 вересня 2015 року спливає строк подання відомостей про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичними особами, які були зареєстровані до 25 листопада 2014 року.

Нагадуємо, що від обов’язку подання відомостей про кінцевих бенефіціарних власників (25 вересня 2015 року спливає строк подання відомостей про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів)) звільнено релігійні організації, державні та комунальні підприємства, юридичні особи, учасниками яких є виключно фізичні особи, якщо кінцеві бенефіціарні власники (контролери) таких юридичних осіб збігаються з їх учасниками (членами).

      З метою уникнення порушень Закону та незручностей при подачі відповідних документів державним реєстраторам  рекомендуємо юридичним особам завчасно надати  необхідні відомості.

 

В.о. начальника Люботинського міського управління юстиції Пушкарська Н.І.

 

 




 Варіанти корумпованої поведінки
Автор: Chekardina   Додано: 7 вересня 2015   Переглядів:305   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

 Варіанти корумпованої поведінки


Механізм корупції може передбачати два варіанти корумпованої поведінки, за яких в даному випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких за допомогою встановлення корупційного зв'язку прагне задовольнити свої інтереси, в іншому - корумпована діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб'єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень.

Перший з них, який ґрунтується на принципі "Ти мені - я тобі", у свою чергу також може характеризуватися двома ситуаціями.

Перша. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на матеріальній основі, коли суб'єкт, наділений владними  (службовими) повноваженнями, за матеріальну винагороду вчиняє на користь особи, яка надає цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи посадових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи зобов'язаний був у даній ситуації вчинити з використанням влади чи посадових повноважень у такому випадку ми маємо справу із класичним проявом корупції - з підкупом-продажністю особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Предметом купівлі-продажу виступає влада (службові повноваження), а засобом розрахунку - винагорода матеріального характеру. При такого роду корупції, умовно кажучи, відбувається обмін влади на власність, на матеріальні цінності, на послуги матеріального характеру.

Друга. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на  вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлюються безпосередньо матеріальною винагородою. Йдеться також про свого роду підкуп, який відрізняється від попереднього характером розрахунку; предметом купівлі-продажу у цьому випадку виступає також влада (службові повноваження), однак засобом розрахунку - винагорода нематеріального характеру. Ця особливість суттєво розширює правові рамки корупції, не дозволяючи зводити її у правовому розумінні лише до хабарництва. Водночас, вона не змінює суті вчиненого і не зменшує характеру його суспільної небезпеки. Адже для держави і суспільства в принципі не суть важливо, яку винагороду одержує носій владних (службових) повноважень за свою продажність, що, зокрема підтверджується тим, що об'єктом одержання хабара традиційно визнається не принцип оплати праці службовців, а авторитет і престиж влади. Принципово важливим є те, що по-перше, особа, уповноважена на виконання функцій держави, продається, а , по-друге, у тому випадку корумпована особа починає служити не державі та суспільству, а тому, хто його "купив" за неофіційну матеріальну винагороду чи за будь-яку іншу вигоду. Важливо, що в результаті таких дій, як вже зазначалося вище, відбувається "пошкодження" системи управління, "продаж влади".

Обидва зазначені варіанти об'єднує те, що незаконне використання особою, уповноваженою на викладання функцій держави, свого статусу чи можливостей, які з нього випливають, з метою одержання особистої вигоди чи в інтересах інших осіб, створює необґрунтований пріоритет інтересів одних осіб перед іншими.

                                                                           Державний нотаріус Другої державної

                                                                           нотаріальної контори Харківського

                                                                           району Харківської області  Т.І.Радіонова

 

 

 

 




 БЕЗОПЛАТНА ПРАВОВА ДОПОМОГА
Автор: Chekardina   Додано: 7 вересня 2015   Переглядів:516   Категорія - [Головна, Правова освіта населення]
 

БЕЗОПЛАТНА ПРАВОВА ДОПОМОГА

 

 Право на безоплатну правову допомогу – гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
      Отже, відповідно до Закону «Про безоплатну правову допомогу» в Україні снують два основні її види:
- первинна правова допомога
- вторинна правова допомога

 

Натисніть: "Читати далі"